Сторінка:Міртала.djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

якесь місце. Краса й веселість оповинуть тебе там у творчі свої обійми, а я приходитиму туди й учитиму тебе мистецтва малювання. Вчиню з тебе другу Яйю з Крізікосу…

Міртала висунула руку з його руки й зупинилася, наче прикипіла до місця. В присмерку видніло, як її руки благально сплелися на грудях.

— Іди звідси, пане! — прошепотіла вона.

Артемідор озирнувся.

— Чи тому я маю піти й позоставити тебе саму в цій похмурій дірці, що знову чую чиїсь кроки, що доганяють тебе ззаду? — запитав жартівливо.

Дійсно, вже кілька хвилин хтось ішов позад них. Був то високий і худорлявий чоловік, що його обличчя було невидиме в присмерку та в затіні широких крисів бриля. Не наздоганяв їх, але ж рівними, хоча й змореними, кроками йшов увесь час на певній відстані.

— Якщо не помиляюсь, — сказав Артемідор, — це напасник, що з ним, повертаючи, доведеться ще мені спіткатися. Не зважаючи на темряву, бачу, що це якийсь голодранець і що втішається він, певне, з випадку надибати тут незвиклу здобич! Та дарма! надибає на мого кулака, а коли цього замало буде, на вістря мого кинжалу…

Короткий, гострий, з багатим держаком кинжальчик зблиснув йому в руці. Засміявся.

— Скоро виходжу сам або в товаристві лише одного Гелія, беру це з собою, щоб мати змогу,