— Може ви прийіхали лічитись купанням од якого нездоровя? спитав в Сані Комашко.
— Борони Боже! я зовсім здорова. Але не думайте, що я прийіхала на купання, як йіздять наші степові поміщиці, щоб втопити нудьгу в морі, сказала Саня. Ця забавка коштувалаб недешево і булаб похожа на панські примхи.
— Я й не думаю так, сказав Комашко. А хоч-би й так! Чом-же не пойіхати і не позабавитись тому, хто має вольний час, хто має за що забавлятись, тільки, само по собі, в міру, економічно, не через верх. Всьому на сьвіті повинна бути міра.
— Моя мачуха слабує на нерви і лікарі післали іі на море лічитись купанням, а вона взяла мене й сестру з собою, сказала Саня; папа прийіде до нас через тижнів два і буде навідуватись до нас, бо йому не можна кидати служби в канцеляріі.
— Тобі, Саню, требаб таких ліків, щоб ти стала не така весела, обізвалась Мурашкова.
— Ось потрівай! Як почну купатись, то мабуть загублю в морі половину веселости, бо од морськоі води з початку чоловік стає слабосильним, сказала Саня; тоді понадуваємо ся та й будемо мовчки дивитись одна на другу, сказала Саня.
— Лучче не надувайтесь — веселість вам більше пристає до лиця, сказав Комашко. Чи довго будете купатись в поезіі, як ви казали, чи… тоб-то в морі?
— В поезіі готова цілий вік, а в морі, мабуть до самоі осінноі поезіі, сказала Саня.
— Та сама уся поезія, і поезія розумна, висока, як поезія Шіллєра, подумав Комашко, і насилу, насилу здержав здихання в грудях. Чи для мене ти сьвітити-
