Сторінка:Назарук О. Вячеслав Липинський – відновитель державної ідеольоґії України (1926).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


кождого народу Монарх і Його Рід, Династія. Нема такого народу, якого не творилиб монархи, дідичні начальники.

XIII.

Возьмім під увагу перший лучший тепер республиканський нарід: він не бувби народом, якби не мав свого Уряду, своєї землі мови своєї господарки, своєї армії й т.д. Все те з’орґанізували скрізь н абільшу міру Монархи, навіть мову вони уодностайнили в своїх урядах і війську бо без того бувби хаос і в мові. Під Монархістичним правліннєм повстали перші більші шляхи й міста, навіть тут, в цілій Америці. Щойно потому можливі великі републики, коли нарід перейшов уже тверду монархістичну школу (перед Монархами були тільки дрібненькі републики по містах або дикий хаос такий як у Індіян).

XIV.

Словом усі великі народи творили і кермували та правили ними — Монархи. Гірше ніж сліпий той, хто сего не бачить. Гірше ніж глухий той, хто сего не чує. Бо про се кричить тисячі літ кождий хор кождої церкви. Він не тільки хвалить Бога, Творця всеї вселенної, але пригадує також земного Монарха, котрий упорядкував хаос диких різунів і тим сотворив можливість культури. Великий був той день, коли на землі перший раз появилося берло Монарха: се бувзнак ладу і порядку, святий знак дисципліни і справедливого суду. Се був початок трівкої цивілізації, котра щезне як дим, колиб руїнникам удалося зломити останнє берло останного Монарха. Републики також потрібні людству, як потрібний грошеви другий бік його, як конечне відбит-