Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— „Дуже гарно, Ель Хуррем! А потому?“

— „А потому каравансерай для подорожних і чужинців...“

Останнє слово виповіла майже нечутно. Але тим краще увійшло воно в душу великого султана. Був захоплений.

— „Ти маєш не тільки великий розум, але й дуже добре серце, що не забуваєш людей з країни, з котрої походиш. І щож ти будувалаб далі? Султанська скарбниця ще тим не дуже булаб нарушена,“ додав з веселістю в очах.

— „Дальше збудувалаб я великий гамам[1], бо не можу дивитися на бруд людей.“

— „Ти маєш всесторонно гарну душу, моя дорога“, сказав Сулейман. „Будуй дальше! Тобі варта віддати скарбницю, бо думаєш про обовязки султана.“

— „І ще збудувалаб я багато мекбетів[2]...“

— „Гарно! Що ще?“

— „І ще дуже велику кітабханев[3]...“

— „Чудово! Того я сподівався по тобі... А скажи, на котру з тих річей ужилаб ти найбільше грошей?“

Подумала і відповіла:

— „Про се я ще не говорила.“

— „Так?“ запитав зацікавлений. „Отож на що?“

Думав, що вона заговорить тепер про новий, величавий мечет. Але по хвилі зміркував, що вона як христіяїнка, не скаже сього.

Вона мовчала. Подивилася в його палкі очі і сказала повагом, помалу:

— „Найбільше грошей ужилаб я для найбільш нещасливих людей.“

— „Слушно. Але хто вони?“

— „Се ті, що повинні жити в тімархане[4]...“

Молодий Сулейман притиснув її ніжно до себе і йшов мов осліплений, бо пожар мав в очах. Осліплений був не бі-

{{{pagenum}}}

  1. Купелевий дім.
  2. Школи для хлопців.
  3. Бібліотека.
  4. Дім для божевільних.