Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— „А деж він тепер може бути?“ запитав.

— „Або тут, або в Каффі,“ відповіла й подумала, що мати-ме коло себе хоч одну знакому душу, нехай і Турка.

— „Добре", сказав Сулейман. „Спровадимо сюди учителя Абдуллага."

То була перша посада, яку дала Роксоляна Хуррем в палаті Падишаха. Якже багато їх роздавала вона потому — в Европі й Азії, на землях і на водах, в армії і фльоті, у судах і скарбі султанськім! А все робила з одним таємним заміром і так витревало, як тільки робить жінка — жінка, котра любить або ненавидить. Але ще час казати про таємний плян Роксоляни, бо вона ще не мала його. Ще не засіяв гріх у її чисту душу ніяких таємниць, ніяких справ укритих і вона була подібна ще до тої меви, що радісним гомоном витає ранком сонце.

*  *  *

На другий день з полудня бувші власники Насті сиділи в заїзднім домі біля торговиці і ждали «а прихід Ґенуенця, котрий пішов до султанського сераю, щоб розвідати, що сталося з їх невольницею. Вже вечеріло, як скрипнули двері й увійшов Ґенуенець. Був блідий як смерть і задиханий.

— „А тобі що?“ крикнув Вірменин, побачивши його.

— „Втікаймо, як стоїмо!" відповів Ґенуенець, кліпаючи очима і важко дихаючи.

— „Та чого? Та куди?" посипалися питання. „Та що сталося? Та говори до ладу!"

Ґенуенець сів як підкошений. Його перестрах уділився всім. Видихавшись, почав оповідати:

— „Приходжу до султанського сераю... Суну бакшіш в руку сторожеви... Пускає мене... Добиваюся аж до заступника самого Кісляраги... Що то мене коштувало!... Господь на небі знає, а ви не повірите!"

— „Ну та вже меньша о те! Говори, що було дальше!"

— „Говорю заступникови Кісляраги, чи не мігби я бачитися з такою то невольницею з руської країни, з Роксоляною Хуррем, проданою тоді й тоді, на службу, до султанської палати..."

{{{pagenum}}}