Всі затихли і стояли як мертві подоби. По хвилі знов сказав Вірменин:
— „А не добре я радив, продати її ще у Криму?“
Ніхто не відповів. По хвилі сказав старий Ібрагім з твердою вірою:
— „Перед очима десятого Султана — нехай живе вічно! — не укриється ніяка річ. Іду сам до султанського сераю і скажу, де єсть Абдуллаг.“
— „А як уже не вернеш відти?“...
— „За все хвала будь Богу милостивому, милосердному, Панови в судний день!“ відповів побожно Турок Ібрагім словами корану. І повагом вийшов таки зараз з кімнати.
За хвилину вели його сіпаги до султанського сераю. А оставші сиділи в такім страху, як іще ніколи по продажі ніякої невольниці.
* *
І знов минув день. А вечером був на авдієнції у султана найбільший учений, муфті Кемаль Пашасаде. Йшов з палицею, повагом, похилений, але бадьорий, з білою бородою, в зеленім одязі, так вилинялім від старости, що при вході свіжа султанська сторожа не хотіла його впустити, думаючи, що се якийсь прошак. Усміхнувся і сказав, що сам султан його кличе. Надійшов начальник сторожі і впустив великого ученого, з котрим усі науки зійдуть колись до гробу, як загально говорили про нього.
Що сказав молодому султанови найбільший мудрець його держави, не довідався ніхто — аж поки не дійшло до того, що дрібні, делікатні рученьки Насті зачали ломати велику і сильну державу Падишаха, що простяглася на три части світа... Та до того часу ще нераз зацвили червоні квіти брескви і нераз з гніздочок голуби вивели молодих.
