Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/129

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


і кричать камяні ідоли, кричать про чуда, які мають діятися на землі. Вірила твердо в чуда. Бо чиж не чудом було для неї те, що вона сюди дісталася Дісталася всупереч приреченнням цілих поколінь могутних царів!... Дісталася як невольниця туди, де століттями не могли дістатися навіть жінки наймогутнійших царів Византії. Чиж не чудом було, що з товпи бідних невольниць так скоро вийшла аж на місце, якого їй завидують дочки перших домів сеї землі?

Відчула якийсь дивний біль, що там у низу мучаться товаришки її недолі. Той біль був змішаний з роскішною радістю, що вона не там, між ними...

Всім серцем відчула дивну руку Господню, котра привела її аж сюди — Чорним Шляхом ординським і Диким Полем килиїмським. Привела ненарушену і невинну. Привела і призначила до якоїсь великої проби-боротьби. А передтим дала їй ще у ласці своїй побачити найсвятійшу обитель Греції та помолитися у ній.

З глибоких тихих ущель і дебрів Святої Гори виходили до неї чудові мрії мов срібна мряка й нечутно шептали до вуха, що вона призначена до надзвичайних діл.

Хотіла ще тільки побачити Матінку Господню, Воротарницю. І запитала:

— „Чи далеко відси Іверський Монастир?"

Старий монах зачав здивовано дивитися на молоденького отрока. Бо за Іверським Монастирем попитували звичайно старі люде, які мали тяжкі гріхи на совісти. Вони хотіли перед смертю подивитися в обличча матери Судді...

Помалу відповів:

— „Недалеко, синку!... На другім березі сього вузького півострова... Заки я відправлю Службу Божу, ти вже можеш там бути...

По хвилі додав:

— „Ти хочеш бачити Іверську Ікону Богоматери?"

Настя, бачучи, що старець розбалакався і радо говорить про святі річи Афону, запитала:

— „А відки та ікона взялася?"

— „Одного вечера — зачав старий — іноки Іверської Обителі побачили на морі полумінний стовп, що верхом сягав аж до неба. Переняті жахом, не могли рушитися з місця,

125