Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


тільки молилися. А те видіння повторялося ночами і днями Згодом побачили, що той огненний стовп горить перед іконою Божої Матери і спробували на човнах підплисти до неї. Але чим більше підпливали, тим більше ікона віддалялася. Тоді іверські монахи зібралися в храмі і слізно молили Господа, щоб він подарував їх обителі той неоцінений скарб — ікону Богоматери. Господь вислухав їх молитви. Найпобожніщому з них, Гавриілови з Грузії, зявилася в сні Пресвята Діва і сказала: „Вийди в море і з вірою ступай по филях до мого образа!" Гавриїл вступив на море, перейшов по водах як по суші і приняв у свої обійми ікону Пречистої Діви. Іверські іноки поставили чудотворну ікону в головнім вівтарі. Але на другий день перед утреню інок, що засвічував лямпади, вступивши в храм, не застав у нім ікони. По довгім шуканню побачили її перелякані монахи на стіні, над монастирськими воротами й віднесли на попередне місце. Але на другий день рано знайшли її знов над ворітьми. Це чудо повторилося багато разів. Нарешті Пречиста Діва знов зявилася монаху Гавриілу і сказала: „Обяви братії, що я не хочу щоб вони мене охороняли, але я хочу їх охороняти — і тепер і в будучім життю." Братія сповнила волю Богоматери. Від того часу і до нині Іверська Ікона знаходиться над брамою монастиря. Як прийшли тут мусулмани, то вдерлися в Іверську Обитель. А був між ними Араб, що називався Варвар. Він з ненависти до христової віри ножем ударив Божу Матір в обличча. Але побачивши, що жива кров потекла з її рани, що й сегодня можна ще пізнати, — покаявся, увірив і став скитським монахом і спасся і став святим. Його малюють, синку, чорного як мурина, з ножем, зі стрілами і з луком..."

Настя сиділа і в екстазі слухала святих легенд афовських. Картини, які малював їй старий монах-маляр, пересувалися їй мбв живі перед очима. Слова: „Обяви братії, що я хочу їх охороняти“ — врізалися їй у память незнищимо.

З задуми збудив її бувший о. Іван, що весь час не промовив ні слова. Тепер додав, важучи кожде слово:

— „Жіночого пола на святім Афоні не було вже більше як тисячу літ. Афонські отці законоположили, щоб жіночий пол не мав вступу на Святу Гору. А се потверджено було грамотами всіх царів візантійських і великих султанів. Була тут

126