Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/132

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Божий Старець мав слези в очах, коли згадав про се. Настя вдивлялася в нього як в образ і ловила кожде слово з його уст.

Тут старець знов напружив ум свій і високо зморщив чоло та почав:

„...А вь лѣто 6655[1] убиша Кіяне Игора Ольговича снемшеся вѣчемъ и похитиша въ церквѣ св. Өеодора когда князь бяше въ чернцехъ и въ скимѣ... И монатю на немтъ оторгоша и изтъ скитки изволокоша и елице изведоша изъ монастиря и убиша его и везоша на Подолье, на торговище, и нага повергоша...“

Відітхнув і продовжав:

..„А тисяцкій Лязор — то мусів бути варяжскій нащадок, мій синку, бо пошанував хоч тіло князя — повелѣ воинам взяти Игоря князя и они вземше покриша его одеждами своими и положиша тѣло его въ церкви святаго Михаила. И на ту нощь Бог прояви знаменіе велико: зажгошася надъ нимъ свѣщи вси. И наутрѣя приѣха игумень Антонъ» и везе тѣло князя Игоря въ монастырь къ святому Симеону и тамо положиша его въ гробѣ...“

Старець знов відітхнув і додав: Так описує стара літопись нашої землі, як поводився наш народ з владою своєю, слухаючи підшепту бунтівників.

— „А на щож Бог допустив до такої страшної річи, коли той наш князь був праведник, як видно з чуда над тілом його?“ запитала Настя.

— „Бо дав Господь свобідну волю людям, сотворивши їх на образ і подобіє своє. Робіть, що уважаєте добрим, сказав їм, а не схочете, то побачите, до чого дійдете... На потомках потомків ваших відібю злобу вашу... Не спинялася та злоба і перед найбільшими володарями нашої землі, мій сину... Королеви Данилови, першому розумом по Соломоні, на пирі, при чужих послах, для більшої наруги наш Галичанин жбухнув чашу вина на обличча... А Ярослава Осмомисла, котрого навіть чужі князі і султани вибирали суддею за розум його, взяли Галичане на страшні тортури: живцем спалили перед очима його любу жінку... Се той сам господар

128

  1. 1147 р