Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

оженився вже? І чи вільно тут тратити таку нагоду до сили і до влади ?... Тут пригадалася їй ворожба циганки, що буде великою панею. Відітхнула і знов молилася:

— ...„Я бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна-одинока як билина в полі! Мене вирвали з дому й загнали в світ далекий. Але я не прошу ні за свою волю, ні за своє щастя... Матінко Господня, Воротарнице! Дай мені тільки знак, що робити маю у своїм ваганню! Я не можу забути мук нещасних бранців і осель пожежі в своїм ріднім краю. Може ти так хочеш, щоб я злагіднила великі нещастя рідної землі? Дай мені знак який небудь від всемогучого Сина Свого в Тройци єдиній! Адже він знає все і всім опікується, навіть червачком найменшим! А біль душі моєї більший, ніж біль розтоптаного червака. Я не хотілаб вирікатися церкви, в якій молиться мій батько. Бо тоді буду самотна ще більше, ніж тепер. Алеж інакше не принесу пільги тисячам нещасних. Ти знаєш, що таке біль! Встався за мною до Всемогучого Бога, що сотворив небо і море і вітри і птиці небесні, що наказав людям творити добрі діла. Дай мені знак який небудь, Матінко Господня, Воротарнице! Може якраз в тій ціли дивна рука Божа привела мене аж сюди, степами і морями, щоб я принесла пільгу горіючим селам і гнаним у неволю жінкам і мужчинам? Дай мені знак який небудь, Матінко Господня, Воротарнице! Кивни своїм оком, задріжи повікою, витягни пальчик до мене!...“

Молилася всею наівною щирістю невинної душі. І дивилася пильно-пильно то у вираз обличча Матінки Бога, Воротарниці то в безвісти синього неба над святим Афоном. Але не змінялося дивне обличча ікони. Лиш у небесних таємних безвістях тихо моргали зорі на синім тлі і ясний місяць сунув мов млинове коло.

Була сама. І відчула самоту. І якийсь дивний внутрішний голос немов заговорив до неї:

—„На образ і подобіє своє оотворив Бог людину. І дав людині промінь розуму свого і вольної волі своєї як дві могутні керми, щоб переплила життя. Рішай сама після розуму свого і волі своєї, що їх дав тобі Бог! А прийде час, коли

132