Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Приглядався нераз, як його яничари добивали полонених ріжних народів. Джаври звичайно спокійно умирали, а Євреї ні. Не терпів сього. З джаврів подібно вертілися перед смертю Вірмени і Греки. їх таксамо не терпів султан. Великий, погідний спокій тої невольниці, що онде молилася до матери свого Пророка, імпонував йому так, як імпонував добрий полк, що йшов на певну смерть, — уперто, твердо.

Очевидно — вона мусіла вже запримітити його. Але не звертала на нього найменьшої уваги. Се дразнило його — й подобалося йому, що був хтось, що не звертав на нього уваги. В почуттю своєї сили й могутности відчував потребу того. Майже з покорою виждав аж його любка скінчила молитися.

Встала і просто підійшла до нього так природно і наівно, як дитина.

Пішли обоє понад морський беріг.

Вона ще раз оглянулася. І мовби чула, як у місячнім сяйві йшов мов люнатик бувший монах, відступник. Ішов без шапки, з заломаними руками і з болем на обличчі. Чи так мучило його відступство від христової віри, чи злочини, яких доконував у своїй шпіонській службі, чи одно і друге?

Тепер зрозуміла Настуня, чому він так гарно-гарно оповідав їй, як то Мати Божа Воротарниця в ясну спокійну ніч прощає злочинцям їх страшні діла. Збагнула вже його душу і його мрії. Додумалася всего... А він ішов просто до образа над брамою. І не бачив нічого, задивлений у жерело ласки. Хто знає, як довго мрів він про сю молитву перед чудотворним образом Богоматери? Подумала Настуня.

Оглянулася ще кілька разів. І все бачила, як ішли-скрадалися до образа темні тіни людей-грішників. Всі вони мали якийсь тягар на душі. Всі, всі, всі. А Сулейман? подумала. Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?...

*  *  *

Султан запримітив у Настуні якусь зміну. Була ще погіднійша, як звичайно. Така дуже погідна, як осінь, що дає солодкі овочі.

— „Може попращалася зі своїм Богом?“ — шибнуло йому в душі.

134