Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/147

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Не відповіла ні словечка. Скромно і тихо стала біля нього перед дверми — і ждала.

Начальник яничарів збентежився.

Вся сторожа стояла мов остовпіла, бо чогось такого ще не бачила. Яничари дивилися то на бліду Ель Хуррем, то на свого змішаного начальника, котрий очевидно не знав, що робити. По хвилі сказав:

— О, найкраща квітко в городі Аллага! Не входи у двері селямліку! А я сам піду й повідомлю Падишаха, що Ти ждеш перед дверми“...

Мовчки кивнула головою на знак, що годиться.

Не довго тревало, як з кімнат селямліку надійшов молодий Сулейман. Йшов твердим кроком до ночі подібний і дзвонив острогами. За ним ішли два високі достойники.

На вид молодої Ель Хуррем, що скромно стояла біля, дверей селямліку, випогодилоcя гнівіне і завзяте обличча Падишаха. Він запитав:

— „Що доброго, о Хуррем, міг би я зробити для тебе?“

— „Даруй життя трьом людям!“ сказала молода Ель Хуррем і зложила руки як дитина.

Завзяття знов вернуло на обличча сина Селіма Грізного... Він мовчки стояв. А оден з достойників відповів за султана:

— „Нема дарування кари за образу Падишаха, о ГІані!“

— „Алеж є зменшення кари“, відповіла. „Я дуже бояласяб Падишаха, якби за таку провину втратило життя трьох людей“, додала так тихо і невинно, що султан відразу змінився на обличчі.

Всі видивилися на нього,'як він скінчить сю незвичайну авдієнцію, якої ще не бачили в султанськім сераю.

— „Спинити кару на просьбу Ель Хуррем,“ сказав коритко, усміхнувся до молодої Ель Хуррем і зник у коридорах селямліку.

IV.

Тогож вечера був Падишах у кімнатах Ель Хуррем.

Як тільки переступив поріг, запитав:

— „Чи ти думаєш, о Хуррем, що тим cпособом позискаєш собі любов жінок мого гарему? І чи ти знаєш, що та,

{{{pagenum}}}