Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/150

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


V.

З небувалим напруженням очікували дальших кроків молодого Падишаха.

Минуло ще кілька неспаних ночей султана — і довідався весь двір, що сам капуаґа ходив просити до султана двох визначних духовних.

Пізним вечером вступили до султанської кімнати Мугієддін мудерріс і муфті Пашасаде.

Ніхто не знав, що вони говорили з султаном і вони нікому сего не сказали. Але на другий день рано пішли вони по наказу султана на згіршення цілого двора до кімнат блідої невольниці.

Такої дивовижі не було ще ніколи в Дері-Сеадеті, щоби два побожні й учені улєми йшли до невольниці в гаремі султана і ще з його наказу! І тому сам Кісляраґасі підслухував їх особисто й опісля оповів усе, що чув, своїм приятелям у великій тайні.

Щож чув Кіслярагасі в кімнаті невольниці і що оповідав своїм приятелям?

Він оповідав так:

Учені улєми вступили до кімнати блідої невольниці і сказали разом:

„Благословенне хай буде імя твоє Хатун[1]! Десятий і найбільший володар Османів, Сулейман — нехай во віки тріває слава його! — дарує тобі, волю і каже запитати, чи і коли хочеш опустити його палату, столицю і державу."

А бліда невольниця довшу хвилю мовчала.

— „І що на те сказала?“ запитав нетерпеливий капуаґа.

— „Не сказала на те ні слова.“

— „І улєми так пішли?“

— „Не пішли.“

— „А щож робили?“

— „Слухали.“

— „Таж вона нічого не говорила!“

— „На те нічого не сказала. Але відповіла їм так, що маємо — нову паню!“

— „Якже відповіла?“

{{{pagenum}}}

  1. Пані!