— „Не скажу, бо з султаном нема жартів!“
— „Певно!“ „Але тут не в жартах діло!“ — „А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів!" докинув Кіслярагасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.
— „Ібрагім-паша боїться!“ дразнили його.
— „Злочинця все пізнати по трусости його!“ приповідкою вколов хтось міцно Ібрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.
— „Скажу,“ рішився Ібрагім. „Тільки не оповім, як я довідався про се.“
— „Того ми не потребуємо!“ — „Догадуємося!“ — „Ну, кажи вже раз!“
— „Мугієддін-Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанови все і не скрили нічого...“
— „Ааааа!“ крикнув здивовано Капуаґа.
— „І чого ти дивуєшся?“ загули з круга. „Вониж люде чесні!“ — „Не всі такі скриті, як Ібрагім!“
Ібрагім удав, що не чув дотинку й оповідав дальше:
— „Султан уважно слухав їх оповідання. Уважнійше, ніж ради Великого Дивану,“ віддячився Ібрагім дотинком декому з присутних.
— „Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить,“ пробував відтинатися оден з членів Дивану.
— „Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!“
— „Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улємами.“
— „А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?“
— „Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улємів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої — казав — як укрите терня під пахучою розою в огороді Падишаха...“
— „А що відповіли учені улєми?“
— „Мугієддін Сірек відповів „Ізза одної правдивої рози зносить огородник богато колючок.“ А Кемаль Пашасаде сказав: „Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі.“
— „А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?“
{{{pagenum}}}
