Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— „Не скажу, бо з султаном нема жартів!“

— „Певно!“ „Але тут не в жартах діло!“ — „А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів!" докинув Кіслярагасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.

— „Ібрагім-паша боїться!“ дразнили його.

— „Злочинця все пізнати по трусости його!“ приповідкою вколов хтось міцно Ібрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.

— „Скажу,“ рішився Ібрагім. „Тільки не оповім, як я довідався про се.“

— „Того ми не потребуємо!“ — „Догадуємося!“ — „Ну, кажи вже раз!“

— „Мугієддін-Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанови все і не скрили нічого...“

— „Ааааа!“ крикнув здивовано Капуаґа.

— „І чого ти дивуєшся?“ загули з круга. „Вониж люде чесні!“ — „Не всі такі скриті, як Ібрагім!“

Ібрагім удав, що не чув дотинку й оповідав дальше:

— „Султан уважно слухав їх оповідання. Уважнійше, ніж ради Великого Дивану,“ віддячився Ібрагім дотинком декому з присутних.

— „Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить,“ пробував відтинатися оден з членів Дивану.

— „Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!“

— „Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улємами.“

— „А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?“

— „Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улємів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої — казав — як укрите терня під пахучою розою в огороді Падишаха...“

— „А що відповіли учені улєми?“

— „Мугієддін Сірек відповів „Ізза одної правдивої рози зносить огородник богато колючок.“ А Кемаль Пашасаде сказав: „Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі.“

— „А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?“

{{{pagenum}}}