Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/160

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Снилася Настуні Свята Гора Афонська місячної ночи, вся у блиску зір, оточена піною Єлинського Моря.. І снився їй образ Матінки Бога, Воротарниці, на святім Афоні, в Іверській іконі. Снилася їй, як оживала Матінка Господня, Воротарниця. І як зійшла знад брами тихими ногами. І йшла понад води аж до Гелєспонту й до Моря Мармара. І прийшла до місця, де мила обличча молода Настуня памятного ранка на сходах з мармору. І йшла Мати Божа великим парком Падишаха і понад плятани і понад пінії прийшла до кімнати будучої султанки. І похилилася над її ложем немов рідна мати. А мала смуток і лагідність в очах. І глянула на ложе будучої султанки й тихенько сказала:

— „А хтож тобі буде Дружкою, Настуню? Тиж бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна одинока, як билина в полі...“

Настуня сплакала в оні і відповіла:

— „Матінко Господня, Воротарнице! Я навіть не знаю чи в Турків є дружки...“

А Божа Мати ще нвдце схилилась і лагідно спитала Настуню у сні:

— „А знаєш ти, дитинко, що ти тепер зробила?“

— „Матінко Господня, здається мені, знаю. До тепер мене на силу волікли аж тут, а тепер я хочу мати велику силу, щоб добро робити при боці милого. Скажи мені, Мати, чи добрий буде муж мій, чи буде мене любити?“

— „Добрий буде муж твій, Настуню дитинко,“ сказала Мати Божа, Воротарниця. „Ти в його любови замкнеш очи свої. Всі три наречені, яких ти мала, дитинко, були добрі для тебе. Будь же добра й ти — на тім шляху високім, на земнім кладовищи, повнім сліз і роз.“

А як Мати Божа пригадала Настуні материнський обіт, плач у сні стряс нею і збудилася.

На дворі свитало.

Слюбний день вставав.

Проміння Господні вікна цілували. І десь далеко, в улицях Стамбулу військові банди грали, полки Сулеймана на торжество скликали...

*  *  *

{{{pagenum}}}