Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


А як по престольнім богослуженню виїздили з мечети і доїздили до Авретбазару — вечеріло. На торговиці, на тім самім місци, де колись продали Настуню чорним євнухам гарему, побачила вона крізь вікно коляси величезну скількість одягнених по нашому дівчат і жінок. Безмежна радість била з їх очей і облич. І українська пісня заливала жіночу торговицю Стамбулу...

„Се твій калим, Хуррем!“ сказав Сулейман. „Вони ідуть до дому“.

Настуня заплакалася з радости.

А великий хор наших жінок співав:

„Рубай сину ясинину —
Буде добре клиня!
Бери сину сйротшіу —
Буде господиня!...“

Молода султанка плакала як дитина у критій колясі султана Сулеймана і рукою з вікна пращала великий полон Українок.

А жіночий похід освічений світлом смолоскипів співав:

„А у нашім селі-селі сталась новина:
Молодая дівчинонька сина повила.
Не купала, не хрестила, в Дунай пустила...“

А потому обняли її ум турецькі пісні що лунали довкруги — так одностайно, як сипаний вітром пісок на пустині.

А в улицях Стамбулу під гук гармат і самопалів, під блиск ракет і гомін музик шаліли пяні від опіюму кавалькати на пяних від опіюму конях. І клекотів радісно весь Стамбул султанський. А живий „калим“ Настуні при смолоскипах, з возами харчів і одягів, з веселими співами тягнув на північ, до Рідного Краю Настуні.

VII.

Та одного, що приготував Сулейман Насті як частину її калиму, не відкрив їй ще. Було се сповнення приречення у справі приняття учителя Абдуллага.

Спілка торговців невольницями, до котрої належала колись Настуня, вернула до Кафи у великім страху. Бо в па-

{{{pagenum}}}