Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/174

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

наперед і зачав промовляти до неї. Зрозуміла, що Грітті тільки формальний провідник посольства, а в дійсности кермує ним досвідчений Річчі, котрий за той час дуже подався й обличча його стало ще більше сухе ніж було.

Церемонія привитання тревала коротко. Султанка подякувала за відвідини й желання та поручила посольство опіці Аллага в поворотній дорозі до дому, що на обличчах турецьких улємів викликало нетаєне вдоволення і радість.

Коли вставала з престола, взяв Ґрітті з рук її бувшого учителя невеличку шкатулку, оббиту білим як сніг сафяном з золотим замочком, обвязану зеленими стяжками, і вручив їй особисто як дар, кажучи, що иньші „скромні дари“ Венецького Сенату знайде в кімнатах своїх.

Була така зацікавлена тим, що може бути в тій шкатулці, що не промовила ні слова, тільки усміхом і похиленням голови подякувала за дар і вийшла.

Прийшовши до своїх кімнат, відітхнула і зараз відчинила шкатулку. Був у ній нашийник з брилянтів і перстень з туркусом. Але скоро замітила, що шкатулка мала подвійне дно. Коли висунула його, побачила мініятурну книжечку в оправі зі щирого золота й емалії.

Витягла й отворила.

Було се — святе Письмо, таке саме, яке бачила у свого батька, тільки в маленькім форматі. Менше булаб здивувалася, якби той сам дар дав їй музулманин Абдуллаг, ніж Річчі, котрий так глумливо усміхався, коли говорив про Церкву і віру.

— „Що се має значити?“ запитала себе. Подумала, що може Річчі перебув якийсь допуст Божий і змінився. Бо що то він порадив синови Ґрітті, дати їй такий дар, того була певна.

Якби Річчі не вручив їй був того особлившого дару, булаб його через Абдуллага завізвала на окрему розмову, як свого бувшого учителя. А так — не хотіла викликати підозріння.

Мужеви показала той дивний дар, але сама більше не заглядала до нього, бо вже за першим разом та мала книжечка тяжіла їй у руці й викликала якийсь тягар на серці.

 

{{{pagenum}}}