Бо сказано: „Заздрісного не примириш навіть найбільшою ласкою!“
Великий Везир Агмед-баша зрозумів також, що жінка Падишаха говорить про нього, а не про його ворогів. Але пробував дальше переконувати її, що його можна позискати.
— Вірний приятель — сказав — лучший ніж свояк.
— Правдиву допомогу дає тільки Аллаг, відповіла твердо, бо вже їй тяжіла ся розмова. А предложенням „вірної“ приязни, очевидно за гроші, чулася внутрі ображена.
— І його заступник Падишах на землі тай та, що е зіницею його ока і зерном його серця, докинув.
— Я вже на початку розмови сказала тобі, що сповняю всі прохання — по скромним силам своїм.
Агмед-баша зрозумів, що довше годі вже зволікати з тим, за чим прийшов. І сказав помалу:
— Я приходжу до наймудрійшої з жінок Падишаха з великим проханням. Як воно буде в ласці сповнене, остану до смерти вірним невольником усіх замислів Твоїх і сина Твого, хай потіхою Тобі буде, о Велика Хассеке Хуррем!
— З яким проханням? запитала. Він відповів:
— Злі люде уважають мене дуже багатим і кажуть, що я загарбав у Єгипті податки Падишаха. Але се неправда! Я убогий і навіть задовжений...
— „Довг пече як огонь", відповіла приповідкою, заохочуючи його до дальшого прохання, бо була дуже цікава, кілько схоче сей великий богатир, знаний з захланности. Знала, що Султан добре знав головний блуд характеру Агмеда-баші, одначе держав його на найвисшім місци ізза його великої робучости, точности і сприту.
— Так, о чудова квіточко Едену! відповів Агмед-баша.
— Думаю, що Падишах радо осолоджує біль своїх вірних слуг. Кілько треба на заспокоєння твоїх довгів?
— О, ти дуже ласкава, найкраща зірко світа! Мені треба (тут відітхнув) триста тисяч золотих дукатів...
— Триста тисяч золотих дукатів?!...
— Триста тисяч, о найцінніща перло держави Османів! Буду до смерти вірним невольником всіх замислів твоїх і сина твого!
{{{pagenum}}}
