Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


захиталася завіса біля дверей. З тим більшою силою випрямила свою думку й обережність. І вже спокійно відповіла:

— Язик не має костей і говорить, як йому вигідно. І якже я можу дати облизати золоту кість всім язикам тих, що принесли до тебе сю сплетню? На се за мало триста по триста тисяч золотих дукатів!

Агмед-баша встав і тихо прошепотів:

— О, наймудрійша із жінок мослємських! Треба ще тільки забезпечити мовчанку одного євнуха...

— Котрого? запитала невинно як дитина.

Агмед-баша завагався. Але солодкий усміх матери принца та її великі, чисті як небо, очі мимохіть видерли з його уст імя спільника.

— Гассана, сказав шепотом.

— Як? запитала таксамо наівно.

— Або грошем або ножем, відповів, думаючи, що вже має в руках наймогутніщу з жінок Падишаха.

— Я ще не мала крови на своїх руках, відповіла в задумі. В тій хвилі пригадалася їй ворожба циганки. Немов посвоячена духом з нею вдивилася в нахабника. І було їй ясно, що він не, убє одинокого свідка її таємниці, тільки укриє його, щоб до кінця життя мати ніж проти неї і її сина.

— Я ще не мала крови на своїх руках, повторила. І не хочу мати! додала з притиском. Чула, що тепер сказала неправду. Стало їй так прикро, аж терпко. Не від того, о, не від того, що відчула жажду крови тих людей, які загрожували долю її сина. Тільки від того, що сказала неправду перед такою людиною! Відчула приниження в душі, таке бездонно глибоке, що з ним не могло рівнятися навіть приниження проданої невольниці, яка мусіла робити все, що їй нелюбе. І султанови не сказала правдивого імени свого сина. Але се не було для неї брехнею. Ні. І прийшло в її душу пізнання, що найбільшим пониженням для людини се брехня. І що те пониження тим більше, чим більше нікчемний той, перед котрим говориться неправду. І щось закричало в її душі дивними голосами: — „Ти цариця трьох частей світа! Чи ти стерпиш аж таке пониження?“ А другий голос говорив до неї немов здалека:

— „Не убий!“...

{{{pagenum}}}