Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Знов напружила думку як струну і сказала:

— „Приймаю твою оборону перед злими язиками. Прийди завтра в сю пору. Я ще сьогодня буду в тій справі говорити з Падишахом“ ...

Агмед-баша весело схрестив руки на грудях, низенько склонився і вийшов.

IV.

Упала на шовкові подушки й відітхнула. Але не зітхненням утомленої. Хоч тряслася на цілім тілі, ум її був острий як бритва і ясний як огонь. Тряслася з обурення. І слези виступили їй з очей. — На лежанці відбулася в ній якась коротка, але мов буря напрасна боротьба. Нутро її було так розфильоване як море в часі тучі і бурі. Нараз немов перун тріс у ній і потряс цілим єством її. Була напів притомна від того потрясення. І здаївалося їй, немовби щось зломалося в ній, щось урвалося, щось таке ніжне як далекий відгомін пісні, як золотий промінь сонця, як усміх дитинки. Так, дитинки, дитинки, дитинки.

Знала, на яку воду пускалася. Мимо розхвилювання важила всякі можливости, особливож відношення мужа.

Скоро перебігла в думках, як він досі нічого їй не відмовляв: ні ходження без заслони, ні принимання чужих мужчин, ні замків у дверах на спосіб, який був у домах її країни, ні навіть держання собачки, яку мусулмане уважали нечистим сотворінням.

Все, що вона робила, було для нього добре і чисте. Навіть діткнув собачки, помагаючи її мити. Навіть се!

Встала. Ні. Зірвалася, мов львиця з ланьцюха!

Закликала чорних євнухів і білих невольниць. Евнухам наказала приготовити прекрасну лєктику Селіма, в якій його виносили в сади. А невольницям веліла, одягнути себе в одяг, у якім приймала перший раз султана у своїх кімнатах.

Глянула у венецьке зеркало. Зворушення оживило її ніжне обличча, а сльози облили її великі очі, що виглядали як озера по бурі.

Вийшла з цілим почотом невольниць і євнухів. Між ними йшов і Гассан. Він дуже уважно ніс її сина в лєктиці, раз-у-раз оглядаючись на матір. Перейшла велике подвіря

{{{pagenum}}}