гаремліку і прямо йшла до брам селямліку. Сторожа не відважилася задержати її при вході до палати Падишаха.
Ще всі памятали перенесення команданта сторожі аж до Трапезунту, хоч він тільки сповнив свій обовязок.
А сим разом могутна султанка йшла вже не сама, а зі своїм сином, з принцом Селімом.
Команданг сторожі, побачивши її напрям, щез як камфора. А змішана сторожа мовчки розступилася, поздоровляючи малого принца як члена султанського роду Османів.
Увійшла в будівлю, де ще не була ні одна жінка мослемська, відколи Турки вступили в улиці Стамбулу.
Йшла коридорами й салями Селямліку в діядемі з перел, в роскішних шовках, в блискучих фарарах — і вся в слезах. А перед нею несли чорні євнухи малого принца Селіма в біленьких муслинах, в золотій лектиці. За нею йшли білі невольниці гарему, збентежені плачем жінки Падишаха.
Вигляд султанки був такий поважний, якби несла з собою найбільшу таємницю держави Османів. Високо держала голову а слези як перли котилися по її гарнім обличчу.
Всі військові й достойники, яких зустрічала, схрестивши руки на грудях, з поспіхом уступали з дороги росплаканій жінці могутнього Султана.
Тут і там на роздоріжжах коридорів жовнір стояв мов остовпілий на вид жінок в палаті селямліку: думав, чи се не привид...
А деякі побігли злякані до команди двірця селямліку, де дали знати про надзвичайну подію самому адзі сторожи сераю. Той вискочив з кімнати як опарений і бічними переходами скоро пішов, щоб заступити дорогу Роксоляні. А вона йшла відважно.
Йшла прямо до салі Великої Ради Дивану.
А як дійшла до дверей, дала знак чорним євнухам, щоб задержалися. І виступила наперед, перед лєктику сина свого.
Ага яничарів, що вже стояв зі сторожею біля Ради Дивану, побачивши сплакану найкращу з жінок Падишаха, схрестив руки на грудях і збентежено промовив:
— О радісна Мати принца! Падишах занятий судейськими справами. А потому має приймати чужих послів.
{{{pagenum}}}
