Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/194

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


... „Ла Іллага іл Аллаг, ва Магомет расул Аллаг!“... Вони молилися до Бога свого за Великого Султана і за державу Османів, по котрій ішов уже „Кісмет" з крівавими руками. І тихо додавали в своїх молитвах:

„Відверни, Боже кров від дому Падишаха!“

*  *  *

А по великих базарах Стамбулу ходили дивні слухи про султанку, яку бачили у коридорах і салях селямліку. І так оповідав собі про се простий народ турецький:

Хотів Агмед-баша украсти дитину султанки Ель Хуррем. І підкупив чорного євнуха Гассана щоб той підсунув сонний напій султанці. І зробив чорний Гассан та недобре діло: підсунув напиток на сон молодій султанці... А як вона заснула, підкрався чорний Гассан з Великим Везиром. І взяли дитину султанки Ель Хуррем.

Але вона зірвалася у сні: І в сні закричала й дитину відобрала. І пішла сонна на скаргу до Султана... У сні ішла...

Йшла коридорами й салями селямліку...

Йшла...

В діядемі з перел, в роскішних шовках, в блискучих фарарах і вся в слезах...

— Уся в слезах?

— Так! Вся в слезах...

— А перед нею несли чорні євнухи малого принца Селіма в біленьких муслинах, в золотій лектиці...

— В золотій лектиці?

— Так! В золотій лектиці.

— За нею йшли білі невольниці гарему, збентежені плачем жінки Падишаха...

— Збентежені плачем?

— Так! Збентежені плачем.

— Йшла просто до салі Великої Ради Дивану.

— А якже знала, куди там іти, коли ще ніколи не була в селямліку?

— Так! Знала дуже добре, бо вело її материнське серце... Бо йшла по справедливість.

— Який-же вирок видав султан Сулейман?

{{{pagenum}}}