Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/196

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


XV.
Султанка Місафір.

 Ніяка влада не родиться з ненависти.
Всяка влада і власть родиться з любови.
О, Ви, що хочете денебудь якоїнебудь влади!
Запитайте самі себе, кого і що Ви любите?

І.

Власть уродилася з любови, а викормив її пошанівок. Таксамо як дитину, що родиться з любови й росте з пошанівку своїх родителів.

Давно-давно, коли турецький нарід утікав з Азії на захід сонця перед страшними ордами Джінґісхана, провадив його в утечі предок Сулеймана. І за те полюбив його турецький нарід і пошаною оточив як блиском всіх потомків його. А чим більше росла в нім пошана до роду Османа, тим більшу силу мав той нарід і мала власть його. І так дійшов вій до верха своєї сили за Сулеймана Великого, Селімового сина, коли полки його, йдучи горі Дунаєм, дійшли в саме серце Европи.

А тоді червоний криштал влади турецьких Султанів зачав переходити з любови Великого Султана в руки його жінки, з роду до влади непривичної, що прийшла Чорним Шляхом ординським і диким полем килиїмським з далекої країни, як бідна невольниця і полонила серце Падишаха.

То не жінка прийшла, то прийшов кісмет[1] Османів. А мав він обличча ангела і пальчики такі ніжні, як перші

{{{pagenum}}}

  1. Призначіння, якого — по віруванням мусулман — не можна нічим відвернути від себе. В Нашім народі є зовсім подібне повіря про „долю“ , котрої „ні обійти, ні конем обїхати не можна.“