Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/198

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


тільки те, що в тій ціли сказала неправду свому чоловікови. І за се просила прощення в таємної Сили над нами. І була переконана, що колись прощення одержить. Відчула полекшу у грудях. І чула навіть якусь невідому досі силу, що входила в неї й росла. Але й тягар був, о був.

На молитві застав її Сулейман.

— „Приходжу таксамо незаповіджений, як ти прийшла сегодня ранком до мене,“ — почав усміхаючись.

Очевидно приємно йому було застати жінку при побожнім ділі та ще до того так правильно обернену лицем до Мекки. Коли й був у нім якийсь сумнів що до правди слів своєї жінки, то тепер розвіявся безслідно.

Встала й радісно як дитина закинула йому рученята на шию. Була переконана, що Бог прислав його, щоб перепросила мужа за те, чим почувалася грішна супроти нього.

Сіли обоє біля кадильниці й Сулейман почав кидати в огонь золотисті зеренця ладану.

— Чи ти не маєш якої невольниці, що намовляла тебе з мого сина зробити христіянина? — сказав шуткуючи султан.

Відповіла весело:

— Я не маю ні одної христіянської невольниці. Але тепер візьму! Добре?

— Добре, добре! Очевидно на злість Агмедови-баші: нехай ще перед смертю довідається, що ти не боїшся його наклепів! — сказав султан.

— Він уже помер... — відповіла тихо.

— Що? без мого відома? Непереслуханий?!

Споважнів і сказав по хвилі:

— Чи ти, о Хуррем, спонукала до сього мою німу сторожу?

Був не так занепокоєний, як роздратований тим, що висмикнулася йому з рук добича на яку щойно мав упасти його пястук. Був у тій хвилині подібний до молодого тигра, який побачив утечу старого вовка перед ним.

Вона відчула, що гнів його не звертався до неї, а зверталася до неї більше його пристрасна цікавість.

Відповіла так спокійно, якби ходило о якусь звичайну річ:

— А що мені даш, коли скажу тобі правдиву правду?

{{{pagenum}}}