— Певно, що не будеш, закінчив допити султан.
Над вечером євнуха Гассана зашили в мішок і понесли топити в Босфорі. Він ще в мішку кричав:
— Все неправда! То Великий Везир Агмед-баша казав мені так говорити! Й обіцяв за те багато грошей і дім у Скутарі!...
— Там порахуєш ті гроші, відповів оден з яничарів, що кидали в море чорного Гассана. Заколихалося море і тільки водні круги покотилися по нім. Так погиб Гассан, євнух Роксоляни.
І так закінчилися хрестини султанського сина Селіма.
Хассеке Хуррем казала собі докладно оповісти про те, як топили Гассана. Й опісля кілька разів ходила на місце його страчення. Ще довго потім непокоїв її чорний Гассан: снився їй, як рахує золоті гроші на дні моря, на міленькім пісочку між червоними коралями...
А криштал влади над гаремом вже мала в руках! Тепер видніло перед нею ціле море криштальне і як кров червоне... А сонце над Стамбулом сходило раз-у-раз таке кріваве, що побожні мослєми ставали здивовані й молилися до Всемогучого Аллага, щоб відвернув нещастя від Роду Падишаха. Бо всі вірили, що його нещастя булоб нещастям усеї держави і народа.
Як показати всему дворови Султана свою побіду над гаремом? Над сим думала тепер султанка Ель Хуррем.
Хотіла се зробити як найделікагнійше, але виразно.
Ріжні думки приходили їй до голови. Рішилася на дві. Післала свого учителя до ради улємів, імамів, і хатібів з повідомленням, що зачинає будувати величаву святиню для Аллага.
— Благословенне хай буде імя її, як імя Хадіжі, жінки Пророка, — сказав на ту вістку старий Пашасаде, з котрим усі науки зійдуть колись до гробу. І повторила ті слова висока рада ісляму з лицем оберненим до Мекки.
{{{pagenum}}}
