Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/211

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ських безвістях. І благословенні ті, що протиставляють їй свою думку і своє діло, коли се роблять в почуттю своєї правости і в пошані законів Божих.

Щойно тепер не боялася султанка Ель Хуррем в уяві своїй представляти собі свого сина Селіма на престолі султанів. Була вся потрясена тою блискучою мрією. Червона кров била їй до очей.

Але що зробити з первородним сином Сулеймана від иньшої жінки?... Знала, відчула й розуміла, що законодавець Османів не уступить в сій справі так, як уступив в инших. Знала твердий і споконвічний закон Османів, святий для всіх мослємів від краю до краю величезної держави Султана Сулеймана, намісника Пророка на землі.

Мов пекуча іскра впала у серденько султанки Ель Хуррем. Впала і пекла, горіла і щеміла і полумям лалючим до головки йшла. А султанка Ель Хуррем бігла до колиски сина Селіма...

Ой, колисала го, повивала, в білі муслини спати клала, в яснії очка заглядала, в маленькі ручки цілувала. І страшне діло задумала — при золотій колисці сина, як усміхалася дитина, в прекрасній кімнаті, в марморній палаті, в цісарськім саді, над морем чудовим, над Рогом Золотим, що весь кипів життям і сіяв під синим небом, у блиску Божого сонця.

Бо свобідну волю дав Господь людині — до добра і зла. А хто відразу не опреться злому, того воно захопить, як огонь захоплює дім. І тоді нестримно дозріває овоч думки людини, як дозріває буря, зірвана хмарою.

VI.

На другий день, як утопили в Босфорі чорного Гассана, зустрілися улєми Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде у передсінку Гаґії Софії, найбільшої мошеї в цілім Царгороді.

Перший промовив Мугієддін Сірек:

— Чи то правда, що ти, о приятелю, був з Пашкепрізадем в султана Сулеймана — нехай живе вічної — і що ви відкрили йому таємницю про його прапрабабку, жену султана Ертогрула?

— То правда, о приятелю, що я з Пашкепрізадем був у султана Сулеймана — нехай живе вічно! — але то неправ-

{{{pagenum}}}