Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/213

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Того не припускаю. Мої найлучші звідуни не принесли нічого такого, що давалоб підставу до подібного припущення.

— Може боялися щось таке приносити?

— Знаю їх добре і думаю, що сказалиб усе.

Султан задумався і довго думав. І мовчки сидів біля нього приятель з його молодечих літ, командант Стамбулу.

По хвилі Кассім докинув:

— Я думаю, що се самосівний зрив, котрий зродився зі старої ненависти народа до Агмеда-баші і котрий тільки використали ріжні темні духи.

— Як радиш залагодити ту справу?

— Вона сама залагодиться. Я довго радився з найстаршими людьми, що служать при мені. Всі тої думки, що треба тільки порадити семї Агмеда-баші, щоб виїхала зі Стамбулу, а народови оповістити, що колиб іще раз лучилася спроба таких непорядків, то з волі самого Падишаха не буде помилування.

— І не робиш ніяких доходжень більше?

— Я вже досить доходив. Нічого тут опріч шуму не зробимо.

— Нехай буде і так, сказав Султан. Але другу подібну ворохобню треба буде вже здавити рішучо і безпощадно.

Незабаром семя Агмеда-баші опустила Царгород і все затихло над Золотим Рогом. Султан ні словечка не сказав своїй любій жінці про ту неприємну подію. А вона дійсно не була винна в ній: то тільки злий замір, який кільчився в ній, відчула темна товпа з пристаней і передмість столиці, як відчуває вода, де низ і куди плисти.

VII.

В кілька днів по нападі на дім Агмеда-баші перша жінка Падишаха, мати його первородного сина Мустафи, просила послухання у мужа. Падишах не міг відмовити.

Прийшла з малим синком, вся в чорнім і з глибокою заслоною на обличчу. А як відслонила її, видно було обличча гарне і бліде, вимучене журбою. З плачем упала до ніг чоловікови і сказала:

— Вибач, що я просила побачення. Але сеї ночи мала я страшний сон: снилося мені, що хтось обкрутив шнур (тут

{{{pagenum}}}