Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/221

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

докучають ріжні люде, що сама не знаю, що говорю. А вони кажуть: Ми на тім нічого не стратили, не маємо вам що вибачати. Ви нас і не образили. Але вислухайте нас до кінця, ми за то нічого не хочемо.

— Та хочби ви що й хотіли, то не дістанете, бо нічого не маю, кажу.

— Ми знаємо. Відки у вдови по чеснім священику маєтки? Тай ще по такім, що хорував! Ми всьо знаємо, бо нам люде казали.

— Я відітхнула, що вже ніяких грошей не схочуть і питаю: А говорили ті ваші знакомі купці з моєю донькою? А вони кажуть:

— Ви гадаєте, що до неї то так легко доступити, як до вас, їмость — лиш фіртку в плоті відчинити тай, як нема близько пса, просто йди до кухні й запитай, чи їмость вдома. Ну, ну, якби там так було, то вже половина наших Жидів зі Львова і з Рогатина і з Перемишля і з Самбора не тільки говорилиби з вашою дочкою, але й не оден добрий інтерес мігби там зробити. Такий інтерес, як мід! Але там замість плота високі мури, замість фіртки залізна брама і то не одна, а замість пса войсько стоїть. І ані не рушиться з місця! Нема куда зайти і запитати, чи донька нашої їмості вдома. А якби хто такий знайшовся, що нпавби на голову і питав коло брами, то так би йому всипали, що вже більше за ніким не мігби питати, чи вдома, чи не вдома.

— А чогож ви в мене хочете? питаю. А сама гадаю, що коли то навіть ти, Настуню, то в добрі клямки тебе там взяли. А вони кажуть:

— Помалу, їмость, зараз почуєте. Всьо вам скажемо. Таже ми на те прийшли. А чому не питаєте, як ваша донька виглядає? Та вже по тім можете пізнати, чи її наші виділи, чи не виділи.

— Ну, а якже вона виглядає? кажу.

— Файна, дуже файна! Біла, золоте волосся, сині очи, подовгасте лице, малі руки як у дитини і добре серце, має, бо як їде то не минає ніяких бідних, навіть наших, жидівських, хоч ми иньша віра.

— Сама роздає милостиню? — питаю.

— Ви хотіли, аби вона сама виходила з повозу і роздавала гроші? Ну, ну, там уже є такі коло неї, що роздають

{{{pagenum}}}