Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/228

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


знаєш, доню, таки мусіла я його побачити і то в тім високім замку!

— А то як?

— Та так: Десь у місті заїхали Жиди зі мной до якогось заїздного дому, дали мені кімнатку, а сами пішли за своїми інтересами. Сиджу я й молюся Богу. Нема їх тай нема. Аж десь так з полудня вже було, на другий день, чую — бренькіт. Дивлюся вікном, войсько турецьке йде і моїх Жидів веде! Вони бліді, трясуться і на моє вікно показують тай щось говорять! На маєш, гадаю. І задеревіла я. Духу в собі не чую.

Відітхінула, якби ще не видихалася з тодішного страху й оповідала далі:

Входять товпою в хату турецькі жовніри. Але не кричать. Навіть оуки до чола і до серця прикладають і голови передо мною схиляють. Доміркувалася я, що Жиди мусіли їм наговорити, що я до якоїсь великої пані їду. Тай відітхнула я. А на подвірю, вже бачу, й віз заїзджає. Така бричка, що й владиці не соромно булоб такою їхати. Не знаю, що то буде і питаю Жидів. А вони кажуть:

— Не бійтеся, їмость. Ви вже нас поратували. Бо ми тут в інтересах натрафили на ворогів, аби вони собі кишки поломали! І булиб нам усе до чиста забрали, бо нас тут прискаржили перед турецькою владою. Але ми сказали, що веземо няньку жінки самого Султана. Ми так мусіли сказати, бо ви, їмость, бідно одягнені тай з нами іпростими возами їдете. То нас ще побилиб за брехню, якби ми правду сказали.

— А на щож ви, кажу, заходили собі в то всьо?

— Де ми заходили? Та то на нас зайшло! І може лучше, що зайшло. Бо як ми їм за няньку Султанки сказали, то зараз як не ті стали і спокій нам дали. А тепер ви, їмость, мусите з нами піти на замок і там потвердити, що ми сказали.

— Та на неправду свідчити? А як присягати скажуть?

— На яку неправду? Або ви не няньчили свою дитину? Яка неправда? Де неправда? В чім неправда?

— А деж я знаю напевно, чи жінка султана моя дитина чи не моя?

— Ну, ну, то нехай вас допустять туди, а ви тоді напевно скажете. Де тут неправда і в чім тут неправда? Лиш подумайте! Чи ви їм касу їдете розбивати? Чи ви з їх войськом їдете битися? Ви їдете — своєї дитини шукати. Кождий чо-

{{{pagenum}}}