Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/230

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Я, кажу, зі свого краю, з Червоної Руси, а тоді була я в Рогатині. І кажу, коли то було, всьо по правді. А він знов переповідає тому старому панови. Той лиш головою поважно кивав. І знов щось сказав товмачеви. А товмач до мене:

— А мали ви які певні вісти від того часу, як ту дівчину Татаре взяли?

— Та вістей, кажу, було багато, казали люде, що вийшла за між високо. Але деж я можу знати, чи се правда? Боялася я і словечком згадати, що люде і про цісаря говорять, аби Турків не образити. А він знов переповів і вже щось довше між собою говорили. І иньших запитували. І ті щось говорили. А Жидів уже не питали. Видко мусіли їх передтим розпитувати. Досить, що нарешті товмач знов звернувся до мене тай говорить:

— Цісарський намісник каже вам, пані, переказати, що се може бути правда, що ви сказали. Тому питає вас, чи не потребуєте ви чого, або чи не маєте якої скарги. Всьо скажіть і нічого не бійтеся.

— Нічого, кажу, я не потребую і ніякої скарги не маю. Коби лиш нас більше не спиняли по дорозі... Він переповів і се. Знов поговорили тай каже він до мене:

— Ваше переслуханий скінчене. Дістанете таке письмо, що ніхто вас більше по дорозі не зачіпить... Подякувала, я, доню, і тому намісникови і тому товмачеви. А на відхіднім сам намісник склонився і всі, що буйи з ним. Тоді я подумала: „Ну коли то ти, доню, то мусиш там мати великий пошанівок, як такий великий пан задля тебе навіть стару няньку твою шанує“. І ще меньше я від тоді вірила, що се може бути.

— А на письмо довго ви, мамо, чекали?

— Не довго тревало, як мене тим самим повозом відвезли А ще того дня вечером принесли мені то письмо і таки до моїх рук дали. І ще раз той товмач питав, чи не потребую чого. А я знов подякувала.

— А не питали, чи сторожу вам, мамо, дати?

— Не питали, бо видко діло, що не були певні. Той намісник мабуть міркував, так: Не знати напевно, чи я нянька, чи не нянька теперішної султанки. Як нянька, то вистарчить мені пропуск, а як не нянька, то сторожею осмішивби себе. Отож гадаю, що він розумно зробив. Досить, що я поїхала дальше і вже дійсно по дорозі не чіпали лас більше. То пи-

{{{pagenum}}}