Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/231

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сьмо помагало. Горами й долинами доїхала я з тими купцями аж до сего міста. І попід такі чорні гори їхали ми, доню, що нехай сховаються наші Карпати, хоч і там вірли мусять добре летіти, заки долетять на найвисші скали. А тут на верхах сніги, білі-білі, а під ними ліси такі чорні-чорні, аж сині. А долинами води бренять і квіти прекрасні. Велику красу Господь Бог поклав на сі дивні землі, але наша, доню, таки приємнійша, бо наша.

Мати відітхнула глибоко і продовжала:

— А як побачила я великі мури і брами сего міста, то такий страх мене зняв, що я аж сплакала.

— Та чого, мамо? Таж тут безпечнійше, ніж по дорозі.

Не зі страху перед чужими людьми, дитино! Але, гадаю, ануж ти не схочеш признатися до бідної мами.

— Та що ви кажете, мамо!

— Дитинко, всякі діти бувають. І не одно я вже на своїм віку чула про дітей. Добре то приповідка каже, що батько або мати навіть семеро дітей вигодують, а потому семеро дітей одного батька або одної мами не годно прокормити. Часом дитина лиш троха піднесеться понад свій стан, а вже соромиться родичів. А ти таки несподівано високо дійшла, дуже високо. А Жиди не дурні. Мусіли й вони над тим думати, бо кажуть до мене:

— Їмость, ви підете з нами і станете між людьми, де ми вам покажемо. Як буде їхати повозом цісарева, а Ви пізнаєте, що то ваша дочка, то не закричіть, кажуть. Лише спокійно подивіться, відійдіть на бік і нам скажіть. А ми вже знайдемо спосіб, як вас звести з вашою донькою разом. Розумно радили, доню. Але я як тебе узріла і як милостиню від моєї дитини твоя слуга мені в руку втиснула, то — не видержала я, доню моя! Заплакала я і закричала А ти вибач мені, дитинко моя, серцеви наказати не годен“.

— То нічого, мамо! Всьо добре. Незабаром побачите Мого чоловіка.

— Шкода, що я до него ні слова промовити не годна, бо не знаю його мови.

— Він вирозумілий чоловік, побачите.

— А чого ти, доню, так за того намісника попитувала? запитала мати. Не мстися, доню, на нікім, навіть якби було за що.

{{{pagenum}}}