Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/235

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


азан на вежах струнких мінаретів. Ча сади лягала чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті.

Настуня встала, перепросила матір на хвилю і вийшла.

Йшла просто до своєї молитовної кімнати, де впала на диван, обличчем обернена до Мекки. Від часу убийства Агмеда-баші й чорного Гассана ще не молилася так горячо. З роздертої душі її немов запах кадила з жару кадильниці підносилася молитва до Бога. Дякувала в покорі за ласку, що привів матір до неї і постановляла щиру поправу. А як переломила в собі злу думку про те, що думала зробити з первородним сином мужа свого, відчула таку легкість на серці, як тоді на жіночій торговиці, коли досвіта віддавалася в опіку Богу, кажучи:

— „Да будет воля Твоя!“

Не памятала, як довго молилася до Бога. Коли встала, не чула співу ні з одної вежі мінарету. А в кімнатах світилися вже пахучі свічі.

За той час мати Насті вспіла вже розговоритися з Гайкою й довідалася від неї не тільки про „випадок“, але і про всякі иньші обставини життя своєї дочки.

*  *  *

Султан Сулейман прийшов до кімнат Ель Хуррем, коли його жінка ще молилася.

Покликана невольниця сказала, що Пані на молитві. Сулейман Великий підняв руку вгору і сказав побожно:

Ель Хуррем говорить з більшим ніж я. А як скінчить молитися, також не кажи своїй Пані, що я жду, хіба сама запитає.

І тихо усів в одній з її прийомних кімнат та задумався.

А по гаремі стрілою пішла вістка, як дуже шанує Султан жінку свою, до котрої прибула мати її. І вся служба від тоді ще більше на пальцях підходила до кімнат Ель Хуррем.

IV.

Вже було пізно, як Настуня закликала службу й запитала, чи Султан був.

— Падишах уже довго жде в наріжнім будуарі. Падишах не казав говорити, що жде, поки Хассеке Хуррем сама не запитає.

{{{pagenum}}}