по всіх польських владах і нема способу, дістати якенебудь відшкодування. Ми присталиб і на половину шкоди.
— А де се сталося?
— На половині дороги між Бакотою і Кримом.
— Ви згадували про татарську границю. По котрім боці границі наступив грабунок?
— Найяснійша Пані! Де там є яка границя? То тільки так говорять, що границя. А там хто хоче, той рабує. Рабують ляхи, рабують козаки, рабують і Татаре, бо чому не малиб рабувати? Але що Поляки кажуть, що то їх земля, то можеб вони заплатили, як їх?
Молода султанка плеснула в долоні. Зявилася служниця.
За короткий час зявився урядовий товмач з турецьким писарем. Султанка випитала ще про назвиска ограбованих і вбитих, про їх спадкоємців і подиктувала про се короткий лист до польського короля. Закінчила його так:
„Іменем свого мужа, султана Сулеймана, прошу полагодити ту справу і в дарі залучаю кілька сорочок і спідної білизни“.
Француський товмач в тій хвилі переклав.
Султанка звернулася до купців:
— Чи хочете самі одержати сей лист до короля, чи маю його переслати послом при першій нагоді?
— Найяснійша Пані! Чи не можна так, щоб ми разом з послом поїхали?
— Можна. Коли відходить найблище посольство Падишаха в Польщу? Запитала секретаря.
— За тиждень, о Радісна Мати Принца, але можна і приспішити його відхід.
— Чи можете почекати тиждень? запитала купців. Чому не можемо? Певно що можемо.
— Зголосіться за тиждень!
Веселі виходили оба купці з послухання у Великої Султанки.
Вже на подвірю, коли нікого не бачили коло себе, сказав молодший до старшого:
— А що ти, Мойше, кажеш на ті калісони, які вона дарує польському королеви?[1] Я гадав, що вона йому на-
235
- ↑ Лист султани Роксоляни до польського короля, в котрім є згадка про ті, в наших часах дивні, а тоді модні дари (разом з иньшими листами) оповіщений в оригіналі у „Kwartalniky historycznym
