Обидва купці згодилися, що тут розум чоловіка на ніщо не придасться і поспішили за достойниками. Ті дійсно взяли їх з собою з найбільшою чемністю, бо могутна була султанка Ель Хуррем, а хто раз в ласці переступив її поріг, за тим ішла її опіка мов благодатне світло сонця.
Солодка думка про гріх — і тяжка путь праведної людини. А найсолодша та думка, що провадить до найбільшого гріха. І її найтяжше викорінити в собі.
Молодій султанці Ель Хуррем довго здавалося, що вона викорінила в собі злу думку, яку мала про первородного сина свого мужа від иньшої жінки.
Живучи зі своєю праведною матірю, мала навіть такі часи, що з прихильністю дивилася, як підростав малий Мустафа, первородний син Сулеймана і як бігав по зелених травниках садів і як яничаре на коня його саджали. А мав він чорні очі й велику живість свого батька, більшу від її сина Селіма.
І в тім блаженнім часі Роксоляни, коли спокій чула в душі своїй, прийшов на світ другий син її, Баязед, викапаний батько. А як розпізнала його риси, то відразу серце її загорілося любовю.
А що в очах і в душі своїй мала вже сить великих торжеств, просила свого мужа, щоб обрізання її другого сина Баязеда, відбулося якнайтихійше і щоб кошти, які мали видати на торжественне обрізання султанського сина, були ужиті на шпиталі, святині й убогих. І ще просила, увільнити триста невольників і триста невольниць з її Рідного Краю. Не могла його забути, хоч казала чоловікови свому, що його край, се також її край. І сталося після волі її.
А в часі тиші, яка панувала в сераю, коли обрізувано сина її Баязеда, відчула його мати, що зла думка її була в ній тільки зломана, а не викорінена. Була зломана, але випрямилася, коли слуги її переповідали їй кожде слово, яке чули в палатах і поза сераєм від слуг везирів і вельмож. І біль великий наростав у серці султанки Ель Хуррем. Наростав і скипів, як скипіла кров, що наростає в больюю натисненім місци.
237
