Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/246

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Червень ударила в обличча Ель Хуррем. Велике довіря мужа так на неї поділало, як грім з ясного неба. І аж слези витиснуло їй з очей.

Сулейман Великий щось важив у душі. По хвилі сказав:

— Ти знаєш, хто тепер командант Стамбулу?

— Знаю, відповіла здивована — Кассім.

— Так, Кассім, Але він їде зі мною на війну.

— То його заступник.

— Так, але він старий і не відважиться нічого важнійшого сам зарядити.

— Отже хто? запитала.

— Ти, — відповів так тихо, що здавалося, немовби се прнчулося їй.

— Чи ти дав такий наказ?

— Перша основа правління: не видавати непотрібних наказів, бо се перешкоджує в праці чесним людям.

— А друга? запитала.

— Друга та, про яку все говорив мені мій покійний батько Селім, нехай Аллаг буде милостивий душі його! Він казав: Щоби здобути державу, треба мати у відповідній порі не більше як сто розумних людей, котрі по наказу одного готові на всяку працю і на всякі жертви. А щоби правити державою, вистарчить пять таких людей. Чи ти, о, Хуррем, маєш таких пять довіренних людей? Я тому тебе питаю, бо Стамбул — командант всім городам моїм, а ти будеш фактичним командантом Стамбулу.

Задумалася й відповіла:

— А колиб я не мала, то що треба робити, щоб їх знайти і придержати при собі?

— Ти розумно запитала, о Хуррем! Але ніяка людина не знаходить таких людей, бо їх знаходить і присилає для доброго діла тільки Всемогучий Аллаг. І вони по волі Його так стягнуться до доброго володаря, як стягаються опилки заліза до маґнету, який недавно показував тобі штукар венецький.

— А якже пізнати їх?

— Пізнати їх можна тільки по довшім часі по їх робучости і правости. Сі дві прикмети се як двоє очей людини. Одна без другої може також істнувати. І навіть може прино-

243