— А чи є ще щось страшнійше ніж Джігад?
Комендант Стамбулу надумувався хвилину й відповів з острахом в очах:
— Є ще страшнійша річ, ніж Джігад, о Радісна Мати Принца!
— Чи ти, о Касєім, бачив ту ще страшнійшу річ?
— Я бачив початок її, о Пані який удусив зараз своєю рукою Султан Сулейман, нехай благословенне буде імя його во віки! Але про ту ще страшнійшу річ не вільно навіть думати, не то говорити, о Найяснійша Пані!
Очі султанки заблистіли цікавістю. Вона хвилинку нагалася і промовила живо:
— О Кассім! Ти скажеш мені, що се була за річ ще страшнійша ніж Джігад, котру ти бачив на свої власні очі! Я вірю тобі, о Кассім, що ти скажеш мені правду!
— Все опріч того скажу, о Радісна Мати Принца! А того не можу сказати, вибач вірному слузі Падишаха і свому!
— Чому не можеш сказати, о Кассім? запитала уражена. Атже коли ся річ ще страшнійша ніж великий Джігад, то її мусіли бачити також иньші люде. Чомуж вони можуть знати про се, а я ні?
— О, наймудрійща із жінок мослємських! Ти правду сказала, що ту річ ще страшнійшу ніж Джігад бачили й иньші люде! А я тому не можу її оповісти, бо є старе повіря, що коли про ту річ в палаті султана заговорить хочби тільки двоє людей, котрим вірить султан, то та страшна річ покажеться вдруге ще за життя того султана.
— Се забобонне повіря, о Кассім! сказала піднесеним голосом. Таксамо забобонне, як те, що зорі на небі маніть силу над людьми на землі!
Учитель Річчі зі школи невольниць стояв їй як живий перед очима... Кассім подумав і запитав:
— Чи дозволиш, о Радісна Мати Принца, висказати мені отверто, що думаю?
— Все говори правду, відповіла вже успокоєна.
— За твоїм дозволом, о Хассеке Хуррем, говорю те, що уважаю правдою. Ні одно не єсть забобон, ні друге. Що се друге не єсть забобон, можеш переконатися кождого часу, коли місяць, найбільша зьвізда ночи, стоїть у своїй повні над палатами Падишаха. Тоді з численної служби в сих палатах
253
