есе витягає когось його дивне світло з кімнат. І витягнена людина лізе у сні по таких місцях, де навіть найзручнійший штукар з Египту ні з Багдаду не мігби вилізти без утрати життя. Своїми очима можеш побачити, о, Радісна Мати Принца, що небесна зьвізда має силу над земними людьми. Чомуж би иньші зорі не мали мати подібної, або ще більшої сили? Тому, що ми добре не знаємо того?
Султанка задумалася над тим, що чула від Кассіма. А він говорив дальше:
— Сам султан Сулейман уродився під такою зьвіздою, що мимо всіх війн і боїв умре своєю смертю на львинім столі. Так каже старе передання і всі мудрці сходу твердо вірять в те, що нема такої людської сили, котра моглаб позбавити життя Сулеймана. І тільки тому й міг він зломати ту річ, ще страшнійшу ніж Джігад, про котру не вільно ні думати ні говорити, щоб не повторилася.
— Ти боїшся, Каосім?
— О, Хассеке Хуррем! Я готов сегодня, як кождий воїн, покласти своє життя на приказ Падишаха за Нього, за Рід його і за державу його, спокійно відповів командант Стамбулу.
Цікавість султанки росла. Бачучи, що звичайними способами не видобуде з Кассіма того, чого він не хоче сказати, опустила обидві руки і напів примкнула очі, немов ослаблена. І тихо як легіт вітру промовила до нього:
— О, Кассім! Чи Падишах може мені оповісти про те, що він сам зробив?...
Кассім зблід...
— Не може, відповів.
Вона вмить спостерегла його переляк. І зараз використала кажучи:
— А чому не може?
Кассім ще більше змішався. По хвилі, зібравши думки, відповів:
— Бо Падишах зробив то дуже необережне, хоч велике, діло, а сам не похвалиться ним.
— А як ти думаєш, Кассім, чи єсть на світі така жінка, що моглаб видержати і не сказати чоловікови свому: Я чула від того і того таке й таке. Він зачав говорити і не хотів скінчити...
254
