подавалися в город, спробували Турки разом з ними вдертися в отворену браму. Одначе отвір був за вузький, щоб більша сила їх могла нараз вдертися в місто.
Щойно коли двома мінами зробили більший вилім біля монастиря Августинів коло Кернтнертору, припустили в тім місци тридневнн наступ. Безнастанно гриміла артилерія з обох боків і безнастанно грали труби, позавни і тримбіти з веж Авґустинів і церкви св. Стефана: їх весела музика мала додавати відваги оборонцям міста.
Так ішли дні за днями — кріваві дні.
Ще дві міни сильно поширили вилім біля Кернтнертору, І воєнна рада везирів і башів під проводом Падишаха вирішила останній та найбільший наступ, бо студінь і недостача харчів давалися вже в знаки турецькому війську. Остигаючий запал війська піднесено приреченням величезних сум в золоті. Кождому яничарови обіцяно виплатити тисячу аспрів. Герольди викликували в таборі, що котрий простий воїн перший дістанеться на мури міста, одержить трийцять тисяч аспрів, а коли се буде субаші, то стане цісарським намісником. Сам Сулейман підїхав аж під мури города й оглянувши вилім, висказав за його величину признання Великому Везирови. А вилім той мав 45 сяж-нів довжини.
Як морські филі в час бурі рушили мудшагіди[1] в великий вилім муру, а кров і мозок значили їх сліди.
Рев гармат і крики свіжих полків Падишаха, що перли иа мури Відня, долітали аж до Сіммерінґу, до золотих наметів Роксоляни.
Султанка Ель Хуррем лежала на шовковім дивані і якась дивно прикра роскіш розпирала її грудь і тамувала віддих. Думала. Вона всім єством своїм не хотіла упадку того міста, якого дзвони так жалісно молилися до неба. Але ся війна була її ділом. Пригадувала собі як отворила святу „Браму Фетви“ та на питання султана одержала відповідь імамів, якої хотіла: що й вона, хоч жінка, має обовязок брати участь у святій війні проти невірних — по словам корану:
264
- ↑ Мудшагіди — мусулманські борці за віру, учасники святої війни „Джігаду“.
