Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/278

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


отсі акації, що мають пні мов з бронзи і колючки мов зі срібла — всі вони вказують, що недалеко відси жерела Мойсея, о Велика Хатун![1]

— Студені чи теплі?

— Горячі, о Хатун! Але руку можна в них вдержати. Вода в них має в собі тільки мало соли, а в деяких така гірка, що пити її неможливо. Джерела ті укриті між кактусами й дикими пальмами, о Хатун!

Увагу султанки відвернув невисокий сугорб, дивний тим, що на самім верху його блястіла немов саджавка з водою. Султанка скермувала до нього свого верблюда і підїхавши блище, зіскочила на землю та скоро підійшла до води. Хвилинку вдивлялася в неї, потому нахилилася й обидві руки вложила в воду, заки провідник вспів прибічи на верх.

Несподівано крикнула і поспішно витягнула руки. Їх обсіли водні насікомі й щипали завзято.

— Не бійся, о Хатун, сказав Араб. Ти кричиш більше з несподіваного страху, ніж від укушень. Вони нешкідливі.

Кажучи се, сам занурив обидві руки в воду аж поза лікті й зачав витягати намул чорний як атрамент і вимивати прозрачні вапняні шкаралущі звіряток, котрі вже вимерли в них. З таких шкаралущ повстав цілий той дивний сугорб, що стоїть досі на пісках пустині недалеко від жерел Мойсея біля гір Синаю.

Коли вже знов їхали старинним „Шляхом Фараонів“, котрим Ізраіль мандрував перед віками, сказав старий Араб до могутної султанки, показуючи рухом голови на сугорб з маси шкаралущ:

— „Кождому сотворінню призначив Аллаг діло його. І нема в очах Всемогучого ні меньщих, ні більших діл. Мектуб!“…[2]

Султанці Ель Хуррем пригадався її учитель Абдуллаг, котрий у Каффі оповідав їй, що предсказано.

Їхали дальше мовчки Шляхом Фараонів. Кусні острого креміння й очевидно людськими руками зроблених камя-

274

  1. Пані!
  2. Так призначено. Дослівно: так написано.