Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/282

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Там нема ні доріжки, ні стежки, о велика Хатун! То гори бездоріжні...“

— Як часом людське життя, відповіла Султанка. І наказала приготовитися до подорожи провідникам і малим четам яничарів і сіпагів.

Через дикі скелі і гостре каміння, малими долинками, де били з землі жерела і була рістня, западнями і дебрами йшла дивна жінка Падишаха в бездоріжні і безстежні висоти Джебель-Сербалю. За нею мовчки йшли чети мослємських салдатів, а біля неї здивовані провідники.

Немов виразна мапа, що має реліфи, ярко відріжнені красками, зарисувалися перед її очима вже з першої висоти: чорна полоса гранітів і сіра піскового каменя і жовта пустиня й зелений управний простір Ваді-Феррану. А далі пребогаті в закрути долини між незлічимими горами і вижинами, безмежна й оком необнята „Пустиня Мандрівки“ аж до далеких-далеких височин Петрасу, до гір між Нілем і Червоним Морем — кожда з них у властивій собі красі і величі виразно виступала в прозрачнім чистім повітрю.

Ніхто не почув від дивної жінки Падишаха ні словечка жалю, хоч одяг на ній скоро подерся і звисав шматами і хоч руки мала болючо й до крови подерті кільцями ростин у диких дебрах Джебель-Сербалю.

Провідники раз-у-раз оглядалися на неї, чи не скаже вертати. Але помилялися до кінця. Султанка йшла дальше в дикі вертепи Сербалю, хоч і біла сорочка її вже також була подерта. Держалась лишень щораз більш оподалік від мужчин і йшла завзято дальше на найвисший верх святої гори Мойсея, відділений від иньших верхів її глибокими пропастями.

Під самим шпилем казала всім задержатися й сама одна вийшла на нього.

Пізно в ночи вернула зі сторожею до „Перли Синаю“ й до краю втомлена лягла під тамарисками, дивними деревами, що дають манну, якою Бог кормив свій нарід у пустині. Дерева ті мають дуже делікатну кору. Вона проколена одним родом насікомих видає у зранених ними місцях каплини подібні до меду і чисті як кришталь. Вони відпадають, тверднуть і надаються до харчу.

278