А дня того вечером чудовий запах шампаки й иньших етеричних перфум з найдорощих магнолій заповнив високі кімнати Султанки Місафір. Та не могла успокоїтися розбурхана думка її і сон не зліпав її повік на відпочинок. Хоч уже й глуха північ глибоко віддихала і в улицях святого міста Мекки не видно було ні одного дому, де світилося світло, стояли освітлені кімнати Ель Хуррем.
І запримітила се нічна сторожа святині Кааби. А ранком занепокоєні священики її ждали вже в домі, призначенім для Султанки, щоб довідатися, чи не хора вона.
Коли Султанка Місафір переказала їм запит, якого лікаря малиб на приміті, відповіли: Для хорого тіла і для хорої думки. А коли Султанка Місафір попросила їх, щоб привели його, відповіли, що він не опускає своєї печеру в пустині, де посвятився Богу як дервіш і тільки там можна відвідати його.
По трьох безсонних ночах рішилася Султанка Місафір відвідати святого дервіша. На триста кроків перед печерою затрималися всі, що товаришили їй і тільки вона сама підійшла до печери й побачила в ній старця, що молився в ній. А вигляд мав такий, що пригадався їй опис того дервіша, котрий у Царгороді предсказав Султанови уродження її сина Селіма в річницю здобуття Стамбулу.
Вступила в печеру і привитала його і запитала, спустивши очи як моленниця:
— Чи ти, о старче Божий, лічиш хоре тіло і хору думку людей?
— Бог лічить. А я тільки раджу людям, що мають робити, щоб осягнути ласку його.
— Чи тобі заповіли, що я прийду, просити поради в тебе ?
— Ніяких заповідин не приймаю, бо вірю, що лиш оден Аллаг кермує ногами людей до покути, коли ще не стратив надії на поправу їх. Усядь, донечка моя.
І показав їй на камяну лаву. Султайка сіла. Хвилину панувала мовчанка.
— Чи ти, старче Божий, мігби мені сказати, чому найсвятійша святиня мослємів пуста і порожна в нутрі своїм?
Старець уважно подивився на Султанку й відповів:
288
