— Ти знаєш плян її?! закричала з забобонним острахом.
— Бачу, дитино моя... бачу ученого... котрий підкуплений Султанкою... фальшує листи невинного Мустафи... фальшує так... що й сам Мустафа... не годен перед батьком... відріжнити своїх листів від пофальшованих... І гине Мустафа смертю невинного...
— То такий сильний блиск золота і самоцвітів? запитала з укритим задоволенням, котре ледви здержувала в собі в почуттю, що посідає ту велику силу.
— Я вже бачив, як жовтий блиск золота і світло дорогого каміння з князів робило убийників і не одну жінку, не одну дівчину спонукало віддати свій найбільший скарб, чистоту свою, за перли і каміння, що мало прикрасити тіло її. Я бачив рубіни, котрих огниста і глибока червень робила чесних мущин — злочинцями а шанованих жінок — упавшими. Я бачив перли, котрих матовий, ніжний блиск руйнував життя цілим родинам, сіяв зіпсуття, нечесть і смерть...
— Чи й я так люблю ті річи? запитала з острахом.
— Ні! Ти, як уроджена цариця, любиш ті річи так, як любиться цінних людей за їх властиву вартість, за те, що кождий з них інакший і має цінність особи в собі. Бо всему сила Божа дала обличча своє, та найбільшу цінність має душа людини.
А що буде з дітьми моїми?
— Гріх робить мати, котра більше любить дітей, ніж Бога і заповіди його. Дітьми карає матір сила Божа. Скоро по смерти Мустафи побачиш чашу кари в руці Селіма.
— І що тоді зроблю?
— Зажадаєш від мужа свого, щоб він право престола переніс на Баязеда.
— А муж?
— Він послухає закона Османів про право первородства і вперве та востаннє опреться волі твоїй.
— А що зроблю я?
— Ти даш Баязедови, молодшому синови свому, багато золота і самоцвіт-каміння на збунтування аґів і війська Падишаха. А свого мужа наклониш хитрістю, щоби зробив його намісником Анатолії. І піде син твій Баязед війною на батька і на брата свого тай Анатолі кине на Румілі. За-
292
