Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/297

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


грають гармати а син твій Баязед крівавими руками сягне від Скутарі на Острови Принців, на Дівочу Вежу і на Долину Солодких Від. І зачне обступати пишну столицю Стамбул і бити в довгу на милю касарню яничарів і в Серай батька свого, де колись стояла колиска його. А дикий розрух закрівавить улиці Стамбулу...

Султанка слухала дріжачи на всім тілі — з жаху і з почуття гордости, що її син, кров її, буде в силі здобутися на таке діло. Зі зворушення ледви могла вимовити слоаа:

— А що буде з ним дальше?

— Від вечера до ранка ревітимуть гармати Баязеда на столицю батька. А за ту ніч покажуться білі, як срібло, нитки в волоссю побожного мужа твого. А як ранок засвітить, він виїде з Сераю, з молитвою на устах, на чорно-чорнім кони, під зеленим прапором Пророка, проти руїнника і сина свого. І трьома ударами розібє на три части силу Баязеда і чергою зіпхне в Чорне Море і в Босфор бурливий і в Море Мармара. І огнем з гармати буде ще плювати на трупи їх.

— Побідить?... прошепотіла Султанка й поблідла. І довідається про мою участь у бунті? А що зробить зі мною?

— Побідить і довідається про твою участь і нічого тобі не зробить... Тільки заллє кровю коридори й кімнати Сераю, найгарніща квітко в городі Аллага!

Останні слова старця звучали немові глум.

Вона відчула се й запитала скромно:

— А що робить людину гарною?

— Не тіло її і не розум її і не знання її, тільки мир у нутрі й діяльність, згідна з заповідями Бога. А того не осягне ніхто без чистоти душі.

— А як осягнути ту чистоту душі?

— Не уповати на себе, бо людина слаба і кволий дух її. Не рахувати на людей, бо вони непостійні й минущі. А кождої днини, і перед кождим ділом своїм радитися в дусі Бога, бо тільки Він вічно постійний, найлучший і наймудріщий.

Скривилася, бо не чула в собі змоги, радитися з Богом про те, що задумала. Запитала:

— А що буде з моїм сином Баязедом?

293