Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/299

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Пісковою пустинею Нефуд ішла каравана Султанки в напрямі на північ і пустинею Гамед дійшла до Святої Землі. А як побачила Єрихон, чудове „місто роз і пальм“, серед диких яруг та печер, задержалася біля криниці Єлисея з солодкою водою. Тут спочала Султанка Місафір і відси пішла оглядати глибокі береги Йордану з трома терасами.

А з Єрихону йшла дикими ярами поміж нагі гори до Мутесаріфліку[1].

Серце Султанки товклося мов птичка у клітці, то немов завмирало, коли вїздила у Святе Місто, котре бачило муки Спасителя. Хвилями не ставало їй віддиху. Ще раз, останній раз, завагалася на тій землі, по котрій спливала свята кров Ісуса, але з упертим смутком в душі відкинула вагання.

Казала їхати просто до великої святині Омара й розділювати милостиню по всім місті без ріжниці віри, магометанам, жидам і христіянам.

І була Султанка сім днів і сім ночей у Святім Місті Христовім. Не спала спокійно ні одної ночи. А днями блукала зі своїми дітьми і з пишним оточенням своїм по всім городі. Була на горі Голгофті, була й на Безетті-Моріяг і бачила всі більші стави Єрусалиму, Ель Батрак, Ісраін і Сітті Марям і Бетесду і Маміллю й Еш-Султан’а і численні цистерни. Обїхала оборонні мури, котрі наказав будувати її муж і двічи, переїхала попри дуже сумну й обдерту Церкву Господнього Гробу, але не вступала до неї. А як переїздила попри „Мур Плачу“, почула несподівано з товпи жінок жидівських оклик у своїй рідній мові:

— О, Велика Пані! Змилосердися над нами!…

Глянула в той бік.

Оподалік стояла її приятелька з Каффи, Кляра, з піднесеними мов до молитви руками.

Султанка казала здержати свою лєктику і вся паленіючи на обличчу зі зворушення, вимовила тільки одно слово:

— Кляра!

295

  1. Єрусалим, по турецьки Мутесаріфлік, по еврейськи Єрушалаїм, по арабськи Ель Кудс („Святий“). Найдавніша його назва, відома з асирійських клинових надписів, „Урсаліма“.