Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/300

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Настуню! — відповіла несміливо її товаришка зі школи невольниць. — Чи не погордиш мною?

— Чогоб я мала гордити? Прийди до мого помешкання біля Гарам еш Шеріфу!

— Знаю, знаю! — відповіла врадувана Кляра, глибоко кланяючись разом з оточенням своїм.

Ще того дня приняла її Султанка разом з великою депутацією євреїв, котрі просили полекші в доступі до свого „Муру Плачу“. Султанка зараз наказала, не робити їм ніяких перешкод, а закликавши сина свого Селіма, сказала до нього при депутації:

Може ти матимеш колись з волі батька владу намісника у сім святім місті. Не забудь тоді, подарувати жидівському народови, бодай сей „Мур Плачу“ в Єрусалимі[1].

Опісля відійшла з Клярою до своїх кімнат і довго говорила з нею та тішилася її долею, бо Кляра оповіла їй, як по двох літах невольництва купив її поважний і добрий єврейський купець з Єрусалиму та взяв за жінку.

В неділю рано дзвонили дзвони в христіянських церквах Єрусалиму й опускала святе місто Султанка Місафір. Місто муки Спасителя мало сіру-сіру краску, тільки де-не-де видніла зелень деревини. Султанка їхала в лєктиці на зустріч крівавим подіям, які мала викликати. В нутрі серця свого мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хочби прийшлося їй прибити на хрест муки два народи, свій і свого мужа. А над Юдейськими Горами, що стрімко спадають до Мертвого Моря, сходило тоді сонце, й побожні мослєми, лицем обернені до Мекки, розпочали азан, молитву свою.

Так відбула Султанка Роксоляна свій другий Гаддж. А третій Гаддж відбуде до Всевідучого Бога, коли небо розколеться і коли звізди розсипляться і коли води змішаються гіркі з солодкими і гроби обернуться і коли Бог зажадає рахунку від усеї твари, що має образ і подобіє духа Його.

Бо коли незнищимий жаден атом порошини, то мусить бути безсмертний і дух людини. І коли вічно ділає кождий рух вітерця, то мусять вічно ділати і наслідки наших діл. І тому кождий з нас відбуде великий Гаддж до Творця свого.


КІНЕЦЬ.
  1. Селім, син Роксоляни, ставши Султаном, дійсно подарував жидам „Мур Плачу“.