Роксоляна се історична постать.
Жила вона на переломі Середновічча й Нових Часів, коли люде білої раси відкрили Новий Світ, бусолю, друк, клясичні книги й себе як індивідуальність, коли „рушили з основ землю й задержали сонце“. В тім великім часі виступає на історичній арені Европи багато славних і діяльний жінок. Український нарід переживав тоді якраз найглибший упадок. Державність його зруйнована була так основно, що затратилися навіть спогади про неї в памяти українського народа. Він був тоді майже тільки безпросвітно темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік і не мала змоги, видати з себе навіть славних мужів, не то славних жінок. Але немов на знак, які великі спосібности криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тої епохи. Тою жінкою була Анастазія Лісовська, дочка нашого священика. Про сю наймогутніщу з тодішних жінок, про радісну й веселу, повну енерґії Настуню Лісовську, знану в історії під іменем Роксоляни й написана ся повість.
Присвячую українським дівчатам сю працю про велику Українку, що блистіла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кровю і перлами. Присвячую на те, щоб вони навіть у найтяжших хвилях свого народу і своїх не тратили бодрости духа і були підпорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу, — передовсім опанувавши якусь працю і полюбивши її. Тільки таким способом можна доконати діла. Але воно, хоч доконане, не приносить добра, коли людина тратить у душі своїй вічний ідеал Божий і ломить постанови його. Я не „доказую“ сего в сій повісти. Я тільки стверджую сей правдивий факт, ілюстрований дивним життям великої Султанки, котра своїм гріхом розпочала розвал могутної, світової держави. Розвал той ішов уже нестримно аж до наших днів… Впливи — українські, східні, византійські, західні, ренесансові й инші — сплітаються в барвистий килим тла, по якім мов світла комета перелетіла Роксоляна, той український Одисей в жіночій сукні. Се тло тим трудніше представити, що ні у нас, ні в инших народів нема досі ні одної праці про синтезу тих чинників, як вони сплелися в тім часі на сході. Бодай ні мені, ні тим, з котрими я говорив про ті часи, невідома ні одна така праця. Нехайже ся перша спроба — вжитися в ті часи, заохотить письменників будучих поколінь української нації — краще і лучше представити ту епоху й найвеличнійшу постать її, яка століттями звертатиме увагу на
