Сторінка:Нариси з історії Північної Буковини (1980).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


м’яні ливарні форми і злитки міді свідчать про місцеве виробництво бронзових знарядь праці та прикрас.

Широке впровадження металевих виробів у життя вимагало все більше і більше бронзи, але наявні поклади мідної руди були обмеженими. Це примусило населення шукати нові, більш поширені в природі метали. Поступово люди навчилися добувати залізо. Починаючи з кінця II тисячоліття до н. е. племена причорноморських степів роблять перші спроби замінити бронзу залізом.


4. ПЛЕМЕНА РАННЬОЗАЛІЗНОГО ВІКУ

Нова епоха розвитку людського суспільства — ранньозалізний вік, на території Верхнього Попруття і Середнього Подністров’я почався не пізніше VIII ст. до н. е. Це підтверджується знахідками решток залізодобувного ремесла на поселеннях цього часу. Залізні шлаки — відходи залізодобувного ремесла, наприклад, знайдені на городищі Нова Жучка в Чернівцях, яке датується IX—VIII ст. до н. е.

Застосування заліза створило в історії людства цілу епоху, яку Ф. Енгельс назвав ехопою залізного меча, а разом з тим залізного плуга і сокири[1]. Залізний наконечник, насаджений па робочу частину дерев’яного рала, різко підвищив продуктивність праці. Це епоха розвитку ремесла, насамперед, залізодобувного й ковальського. Поряд із землеробством, скотарством, садівництвом і городництвом населення почало займатися ще й птахівництвом, що є показником високого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Зростання продуктивних сил у ранньозалізну епоху викликало зміни в суспільних відносинах: закріплюється приватна власність і появляються перші, досить примітивні форми експлуатації людини людиною. Більш войовничі племена (переважно кочові) завойовували і підкоряли собі інші племена (переважно землеробські) і експлуатували їх, стягуючи з них данину.

Ще наприкінці бронзового віку (приблизно в X ст.) на територію Середнього Подністров’я і Верхнього Попруття поширили свою владу північнофракійські племена, які, очевидно, згадуються Геродотом як агафірси. Про життя цих племен довідуємося з археологічних пам’яток, що належать до культури фракійського гальштату (X—VII ст. до н. е.).

Пам’ятки фракійського гальштату відкриті в багатьох місцях Чернівецької області. В селах Широка Поляна та Волока Глибоцького району і Коростувата Кіцманського збереглися великі земляні укріплення — городища цієї культури. В с. Магалі І Новоселицького району досліджувалось селище фракійського

  1. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 157.