коваля, який забезпечував себе сировиною (виплавляв залізо з болотних руд) і виготовляв на замовлення необхідні для общини речі. Майстерні общинних ремісників розкопані, наприклад, на поселенні Кодин.
Пам'ятки слов'янської культури другої половини V—VII ст. схожі між собою на великій території їх поширення. В цей час слов'янська культура празького типу була приблизно однаковою як на території східних, так і західних та південних слов'ян, мала загальнослов'янський характер, що є результатом єдності слов'янського світу.
Слов'янські культури празького та інших типів (наприклад, пеньківського), що існували в VI—VII ст., поступово втрачали свої основні риси, і на їх місці, починаючи з кінця VII — початку VIII ст., формуються слов'янські культури нових типів, з характерними рисами окремо для східних і південних слов'ян. Відкриті на території Північної Буковини пам'ятки VIII—IX ст. належать до східнослов'янської культури типу Луки Райковецької[1]. Ця культура охоплює територію: від Прип'яті на півночі і до Нижнього Дунаю на півдні, від Дніпра на сході і до Карпат на заході. На території Північної Буковини її пам'ятки виявлені більш як у 150 пунктах. Розкопки, проведені на городищах у Добринівцях Заставнівського, Ревному Кіцманського, Грозинцях Хотинського та Ломачинцях Сокирянського районів та на селищах Клокучка II у Чернівцях, у Перебиківцях Хотинського, Біла Кіцманського та Широка Поляна Глибоцького районів, дають можливість охарактеризувати життя слов'янського населення цих земель напередодні утворення Давньоруської держави.
Єдність матеріальної культури східних слов'ян, що фіксується археологічною культурою типу Луки Райковецької, свідчить про соціально-економічну і територіально-політичну спільність східнослов'янських племен, про наявність економічного, культурного й політичного зближення цих племен.
Як свідчать літописи, на території поширення культури тилу Луки Райковецької у VII—IX ст. жили поляни, древляни, угличі, дуліби, тиверці й хорвати. Під цими назвами ховаються не лише етнічні групи східних слов'ян, ай певні політичні об'єднання. Останні літописець називає «княжіннями». Вважається, що під цією назвою виступають племінні князівства — політичні організми напівдержавного типу, які прийшли на зміну давнішим племенним союзам[2]. Однотипність матеріальної культури племінних княжінь, що розміщувалися між Дніпром і Карпатами, можна пояснити лише тим, що вони перебували в
тісних зв'язках між собою. Не виключено, що вони становили конфедерацію, яку очолювали поляни.
