чали в свою конструкцію, як показали розкопки, спеціальні майданчики для культових вогнищ. Один з них розміщувався на вершині внутрішнього валу, на якому горів, очевидно, «вічний небесний вогонь». Другий майданчик для вогнищ розміщувався біля підніжжя зовнішнього валу. Тут, мабуть, горіли жертовні вогні, які запалювали представники окремих родин під час магічних дій. У центрі святилища кам'яний ідол, рештки якого знайдені у рову неподалік внутрішнього валу.
Городище-святилище (капище) розміщувалось у центрі гнізда слов'янських поселень і, отже, являло собою культовий центр великої території. Ржавинське святилище є одним з свідчень того, що язичницький культ IX—X ст. був складнішим і стояв ближче до християнського, ніж культи попередніх етапів розвитку слов'янської культури.
Отже, розвиток слов'янської спільності у VIII—IX ст. йшов шляхом формування нових феодальних відносин. Внаслідок розвитку ремесла й обміну економічні зв'язки між окремими групами населення все більше поширювались. У межах політичних об'єднань проходив безперервний процес економічної, культурної та мовної консолідації слов'янських племен, створювалися передумови для виникнення нової етнічної спільності — давньоруської народності і нового політичного організму — держави.
Київська держава об'єднувала великі простори Східної Європи: від верхів'їв Північної Двіни на півночі до Нижнього Подунав'я на півдні, від Середнього Поволжя на північному сході й до Карпатських гір на південному заході. Її складовою частиною була й територія Північної Буковини. Це засвідчується насамперед писемними джерелами. Так, у літописі від 996 р. записано, що київський князь Володимир Святославич «бѣ живя с князи окольными его миром, с Болеславом Лядьским и Стефаном Угорским, и Ондриком Чешьским бѣ межи има люби»[1]. З цього видно, що Русь і Угорщина наприкінці X ст. були «окольными», тобто сусідніми державами. В іншому місці літопису від 1235 р. розповідається, як галицький князь Ростислав «бежа в угры путем, им же идяще на Боръсуков дел и прииде к бани, рекомой Родна и оттуда иде в угры»[2]. «Боръсуков дел» — це гірське пасмо Карпат, на захід від якого розміщувався населений пункт Родна, за яким уже розпочиналися землі Угорського королівства. Отже, і за цим документом виходить, що землі Русі простяглися до Карпатських хребтів.
