будівля. Її стіни складались з тесаних кам'яних блоків місцевого вапняку, на тонких шарах вапняного, без домішки цем'янки, розчину. Така техніка спорудження стін характерна для архітектурних пам'яток Галицько-Волинського та Владимиро-Суздальського князівства[1].
Стіни храму були декоровані білокам'яними скульптурними деталями (під час розкопок знайдені уламки колонок, напівколонок, капітелей), а підлога викладена різноколірними полив'яними плитками, що добре гармонували з білими стінами. Досконалістю архітектурних форм і оздобленням василівський храм не поступався храмам, що прикрашали столицю князівства — Галич. За планом білокам'яний храм Василева подібний до храмів Середнього Подніпров'я (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького). Він також чотиристовпний, з плоскими пілястрами на фасадах[2].
У Василеві та на території давньоруського селища Мартинівка (поблизу с. Вікно Заставнівського району) виявлені рештки дерев'яних храмів. Вони мали зрубну конструкцію, а їх підлоги були викладені різноколірними полив'яними плитками. Під час розкопок дерев'яної церкви в Мартинівці знайдені шматки вапняної штукатурки, один бік якої згладжений і має сліди фарб. Очевидно, дерев'яні стіни церкви в середині були оштукатурені і прикрашені фресками.
Отже, в X—XIII ст. на території Північної Буковини розвивалась типова давньоруська культура. Її творцями були східні слов'яни, що також підтверджується археологічними даними. Наприклад, при розкопках городищ у Ленківцях (Чернівці) і Дарабанах, могильника літописного Василева знайдені перснеподібні скроневі кільця із срібного дроту у 1,5 звої. Вони були улюбленими прикрасами східнослов'янського населення і характерні для всієї території Давньої Русі.
У X—XIII ст. тут, як і всюди на Русі, панували феодальні відносини. В період раннього феодалізму, в X—XI ст., коли переважали державні (князівські) форми експлуатації селян (полюддя), основними осередками збирання данини з населення були князівські фортеці, в яких жили в основному дружинники — вірні слуги великих князів. Рештки однієї з таких фортець досліджувались в Горішніх Шерівцях Заставнівського району, де виявлені, крім оборонних, житлово-господарські зруби з великими підвалами. В приміщеннях зрубів мешкали дружинники, а в підвалах, очевидно, зберігались продукти, зібрані як данина з селян-общинників. Поряд з фортецею на високій горі розміщувалося неукріплене селище, де жила челядь, що обслуговувала військово-феодальну знать фортеці.
